Сьогоднішнє євангельське читання про сотника, який скромно відмовився від того, щоб Христос йшов у його дім:- Господи, я недостойний, щоб ти увійшов під мій дах, але скажи тільки слово - і слуга мій одужає!(Мф. 8. 5-13). Це нагадало мені історію одну. Збирався я якось на Афон, подія значима. Розказав парафіянам - їду, мовляв, молитимусь, - і вони записки стали приносити. Писали і близьких родичів, і дальніх, хтось навіть ворогів просив, і кожен за своє: - Помоліться там за сина, щоб роботу Господь допоміг знайти; донечку згадайте, бо щось не ладиться у неї; а нам би діток; нас, отче, за здоров'я... - люди несли свої біди і переживання в акуратно виписаних іменах на листочках, а я вже їх переписував у окремий зошит. Вже перед від'їздом зустрічаю у храмі одного чоловіка. Ми не близько знайомі, але знаю, що він людина побожна, йому важливо, то й кажу: - Їду на Афон, напишіть своїх, згадуватиму там у молитвах. - О! - каже, - Дуже радий за Вас, отче! Добре, я зараз буду вертатись від мами з лікарні і занесу Вам. Через годину-другу він приходить і каже: - Отче, я подумав, що не буду нічого писати, обтяжувати Вас, Вам і так вистачає. Ви просто перехрестіться там за нас, а Господь знає. І все це якось так спокійно, впевнено та скромно, що я аж замнувся серед своєї молитовної суєти. Скромність звільняє від зайвого. Живи і будь🫶підпиши-сь/#життяілюди