Якось відвідав одного чоловіка в лікарні. Він стояв на порозі смерті й хотів посповідатися. Такі зустрічі перед лицем смерті завжди цікаві, адже в них багато справжності. Людині, як правило, вже немає сенсу щось удавати, грати якісь ролі чи приховувати свої думки.Слово за слово, розговорилися про життя, і він каже:— Якось так воно є, що постійно хтось хоче стати тобі на голову й бути вище. Немає спокою… Я втомився від цього.***Людина — істота розумна. І це, очевидно, не тільки відрізняє її від інших істот, але й ставить десь понад цю тривіальну буденність.Люди часто тратять свій розум і свої зусилля на те, щоб бути трохи попереду інших. Безкінечна гонитва. Ніби й справді розум лише для того, щоб уся ця боротьба за вищу гілку й банан була більш витіюватою, аніж у мавп. Маркетологи женуть нас по арені марнославства, як циркачі коней по колу. Скільки через то страждання, непевності, сорому, змарнованої людської гідності...Чи не розумніше думати, що людина своїм розумом має передусім скористатися для того, щоб зрозуміти хто вона є? Щоб пізнати себе і життя, своє місце в ньому, своє покликання? На подумати 🧐#думи