Є дивна закономірність, яку важко пояснити логікою: людина щиро закохується, поки партнер трохи недосяжний, непередбачуваний, не до кінця певний у своїх почуттях.

Але щойно стосунки стають взаємними, стабільними, зрозумілими, інтерес несподівано згасає, ніби разом із визначеністю зникає і саме бажання. Зустрічали таке?

Часто це повʼязано з тим, що невизначеність утримує психіку в постійному напруженому очікуванні, яке легко переплутати з силою почуттів.
Гонитва, сумніви, страх втратити цю людину створюють інтенсивність, яка сприймається як пристрасть, хоча насправді це більше про тривогу, ніж про близькість.
Коли невизначеність зникає і партнер стає доступним, ця інтенсивність теж зникає, і на її місці зʼявляється не спокій, а порожнеча, яку легко прийняти за втрату інтересу.

Крім того, взаємність вимагає зовсім іншого рівня вразливості. Поки стосунки нестабільні, є зручне пояснення для дистанції, партнер сам не готовий до близькості.
Коли ж він стає готовим, відповідальність за близькість перекладається на саму людину, і тоді може прокинутися давній страх бути дійсно побаченою, потрібною, залежною від когось у відповідь.

Тому втрата інтересу до взаємності не завжди означає, що ця людина насправді не підходить. Буває так, що це сигнал про те, що сама близькість, а не конкретний партнер, викликає тривогу, з якою складно залишатися.