Нудьгу часто сприймають як порожній, беззмістовний стан, від якого хочеться якнайшвидше позбутися, взявши телефон, увімкнувши щось на фоні чи знайшовши будь-яку дрібну справу, аби тільки не залишатися в цьому відчутті довше, ніж кілька хвилин.

Але нудьга рідко є справді порожнім станом, часто вона є поверхнею, під якою ховаються почуття, яким не було дозволено проявитися напряму, наприклад, смуток, тривога, невдоволення власним життям чи невирішені внутрішні питання.

Коли психіка не готова зустрітися з цими почуттями відкрито, вона перетворює їх на розмите, важко визначуване відчуття нудьги, яке легше проігнорувати чи заглушити зовнішньою стимуляцією.

Саме тому невміння витримувати нудьгу часто веде до імпульсивних рішень.

Замість того щоб залишитися в цьому стані і дозволити йому розкритися, з'являється різке бажання щось змінити просто зараз, почати нові стосунки, зробити спонтанну покупку, кинути справу, за яку щойно взялися.
Не тому, що зміна дійсно потрібна, а тому, що будь-яка дія здається легшою, ніж контакт із власною внутрішньою порожнечею.

Витримати нудьгу, не втікаючи від неї одразу, іноді дає більше інформації про себе, ніж будь-яка активність, спрямована на її заглушення.
Під цим станом часто ховається питання, відповідь на яке варто почути, а не заглушити…