У моменти втоми чи сильної невизначеності іноді з’являється майже дитяче бажання, щоб хтось інший просто взяв і вирішив за тебе, навіть у дрібницях на кшталт того, що приготувати на вечерю чи який фільм обрати. Це бажання не є ознакою слабкості чи інфантильності. Постійна відповідальність за власні рішення потребує психічного ресурсу, і коли цього ресурсу стає мало через накопичену втому чи стрес, психіка природно шукає можливість тимчасово відпочити від ваги вибору. Туга за станом, коли не треба нічого вирішувати самому, часто повертає до раннього досвіду, де дорослі приймали рішення за дитину, і це відчувалося як спокій, а не обмеження. У дорослому житті ця туга з’являється частіше саме там, де людина звикла нести відповідальність за все і всіх, і рідко дозволяє собі спертися на когось іншого. Тоді навіть маленька можливість перекласти вибір на партнера, друга чи колегу приносить відчутне полегшення, не тому що людина не здатна вирішувати сама, а тому що постійна самостійність теж має свою ціну. Дозволити собі час від часу не вирішувати все самостійно це не втрата дорослості, а спосіб дати психіці перепочинок від відповідальності, яку вона несе більшість часу…