Чи замислювались ви, що найважче повірити не в те, що тебе можуть не полюбити, а в те, що можуть полюбити саме тебе?І в такому випадку, теплі слова не приносять спокою, а навпаки - вони викликають сумніви. Усередині ніби одразу виникає думка: «Якби людина знала мене краще, вона б так не говорила».Через це багато хто дуже обережно показує себе. Ховає свої слабкості, незручні думки, страхи, помилки, намагаючись залишити назовні лише ту частину, яку легше прийняти. І що більше сил іде на підтримку цього образу, то складніше повірити в щирість чужої прихильності.Виходить дивний парадокс: людина так боїться втратити любов, що поступово перестає бути в ній присутньою. Тобто вона постійно думає, чи не зіпсує враження, чи не скаже чогось зайвого, чи не стане менш цікавою, якщо перестане весь час відповідати чужим очікуванням.Мені здається, саме тому компліменти або слова підтримки іноді не зігрівають, бо вони ніби адресовані комусь іншому, тій версії себе, яку довелося створити, щоб почуватись у безпеці.Можливо спробувати потроху наважитися показувати себе не лише сильними, успішними чи зручними, а ц звичайними? Саме тоді з’являється шанс одного дня повірити, що люблять не створений образ, а живу людину…