📌 А так теж можна?

Надибала на історію, яка змусила мене одночасно і посміхнутися, і відчути якийсь легкий щем на серці.

«Сорок два. Мені в дитинстві такого не купили...» - скільки ж у цих словах сховано ніжності до своєї внутрішньої дитини, яка колись дуже про щось мріяла, але так і не дочекалася.

Ми виростаємо. Навчаємося бути серйозними дорослими, сплачуємо податки, вирішуємо дедлайни, дбаємо про інших і часто забуваємо про того маленького хлопчика чи дівчинку всередині нас, які досі чекають на свій торт із динозавром. На ту саму іграшку, на дозвіл пострибати в калюжі, на казку на ніч чи просто на безумовну турботу і любов від батьків.

Дитячі гештальти — це не закриті вчасно дверцята. Маленькі незавершені бажання, які нікуди не зникають із роками. Вони тихо живуть у куточку нашої пам'яті й іноді відгукуються сумом, коли ми бачимо щось, що торкнулося нашого дитинства і незакритих потреб.

Але найкраща новина дорослого життя полягає в тому, що ми самі стали тими дорослими, які тепер можуть усе виправити. В нас є достатньо ресурсу, якого не вистачало нам у дитинстві, щоб обійняти внутрішню Дитину та задовільнити її потаємне дитяче бажання.

Ніколи не пізно купити собі той самий торт. Замовити динозавра, який ламає паркан. Дозволити собі радіти дрібницям, купувати омріяні "та це якісь дурниці, не вигадуй, воно тобі не треба" й виконувати свої власні дитячі мрії.

Бо піклуватися про себе — це не лише про здоровий сон та баланс роботи і відпочинку. Це ще й про те, щоб обійняти свою внутрішню Дитину і сказати: «Тепер я тут. Я дорослий, і я маю для тебе все, чого ти так довго чекав» ❤️

#психологія@psihologuck