⁠Аналіз законопроєкту «Про внесення зміни до статті 190 Сімейного кодексу України щодо передачі нерухомого майна в рахунок аліментів» Чинне законодавство виходить із пріоритету найкращих інтересів дитини та необхідності забезпечення стабільного і достатнього матеріального утримання.Пункти 1, 2 статті 3 Конвенції Організації Об’єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачають, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Водночас практика застосування норм Сімейного кодексу України свідчить про наявність певних прогалин, які ускладнюють досягнення цієї мети. Стаття 190 Сімейного кодексу України закріплює можливість припинення права дитини на аліменти у зв’язку з набуттям нею права власності на нерухоме майно. За своєю правовою природою цей механізм має договірний характер і передбачає добровільне волевиявлення обох батьків, нотаріальне посвідчення договору та обов’язковий дозвіл органу опіки та піклування. Така конструкція спрямована на захист майнових прав дитини та мінімізацію ризиків зловживань з боку батьків. Разом із тим, зазначена норма фактично обмежує можливість передачі нерухомого майна в рахунок аліментів виключно сферою позасудового врегулювання. Читати повністю ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ ОНЛАЙН