Знаєте, цей Telegram-канал є одним з моїх найсильніших вчителів. Він навчив мене не подобатися. Я помітив цікаву закономірність: уже багато років після майже кожного мого поста від мене відписується кілька людей. Неважливо, що я пишу. Корисний матеріал, особисту історію, лекцію, запрошення на практику. Десь там завжди є двоє людей:«Макс, дякую. До побачення».

Колись мене це зачіпало. Хотілося зрозуміти: що я сказав не так? Може, треба було м'якше? Може, не варто було про це писати? А потім я зрозумів: це не помилка. Це життя.

У книзі “Мужність не подобатися” наводиться одна цікава притча з юдейської традиції. Уявіть десять людей. Одна людина не любитиме вас, що б ви не робили. Двоє будуть щиро вас приймати. А сімом, по великому рахунку, буде все одно. Проблема лише в тому, що ми чомусь здатні забути про дев'ятьох - і годинами думати про одного. І ось це, мабуть, одна з найважливіших речей, якої я навчився за роки публічної роботи:Якщо ти маєш власну форму - ти автоматично перестаєш підходити всім.

А стоїки пропонують піти ще далі. Сенека запитує:«Чи маєш ти підстави пишатися собою, якщо ти зрозумілий всім?»Тобто іноді те, що ти не всім подобаєшся, - це не вада. Це просто ціна за те, що ти є самим собою. До речі, уже зовсім скоро я запускаю третій набір моєї коуч-групи, де ми будемо вчитися одній дуже важливій речі - якісному пофігізму. Не байдужості. А вмінню легше ставитися до життя, менше приймати все близько до серця і швидше відпускати те, що не варте наших нервів. Набір відбувається всього раз на рік, але про це зовсім скоро. І якщо після цього поста знову буде мінус два - значить, я все ще дозволяю собі бути собою.

😄