У попередніх постах я писав, що впевненість — це не риса характеру, а наслідок внутрішнього нейропсихологічного процесу. Нагадаю: спочатку в тілі виникає стан — фізіологічна реакція нервової системи. Потім мозок інтерпретує цей стан, надаючи йому значення. Інтерпретація формує рівень впевненості, а вже з цього рівня народжується дія. І кожну дію можна побачити у конкретних показниках: у тому, скільки ми заробляємо, які можливості беремо, які рішення ухвалюємо, на якому рівні живемо, в якій компанії працюємо. Це можна виміряти, але важливо інше: коли дія вже відбулася, ми на неї не впливаємо. Ми впливаємо лише на те, що передує дії — на стан, з якого вона виникає.Те, що ми маємо в житті, — це не просто результат навичок чи зовнішніх умов. Це результат того, який емоційний стан керував нашою нервовою системою в момент вибору. Мозок не діє з логіки — він діє з інтерпретації тілесних сигналів. Саме тому дві людини з однаковими навичками можуть мати абсолютно різні результати.Більшість наших рішень має коріння не в теперішньому, а в минулому досвіді. Коли ми колись пережили неприємну емоцію, тіло відреагувало певним чином, і мозок зафіксував цю реакцію як «правильну» модель поведінки. Один раз промовчали — і нервова система вирішила, що мовчання безпечніше. Один раз відмовилися від можливості — і мозок зробив висновок, що можливості несуть ризик. Один раз відчули сором — і система навчилася занижувати себе, щоб уникнути повторення неприємної реакції.Далі буде.