Повідомлення telegram каналу - @pro_robotu

Я виходжу з того, що я в цьому світі не назавжди. Ані гроші, ані речі, ані враження не вдасться забрати із собою в те, що після смерті. Якщо взагалі те щось існує. Те, що можна купити, корисне тільки тут. Поки ми живі. І тому я заробляю гроші, а потім витрачаю їх на себе, на інших. На суто раціональні речі першої необхідності, а інколи й на радісну дурню. І, чого вже там, на свої помилки.
Там виходять із того, що аскеза робить людей сильнішими. Може й так.
====
У мене є багато причин бути вдячною Нідерландам. Там я зрозуміла, що важливо для мене. Саме для мене. Отака я людина в колготках.
Хоча Нідерланди платили біженцям гроші, вони були дуже невеликі, порівняно з моїми скаженими витратами. Загалом, моя голландська історія — це було дорого й боляче, проте багато в чому “вправило мені мізки”. Мабуть, те, що в Україні не доходило до мене, як то кажуть, “через голову”, там до мене дійшло “через дупу”.
Озираючись назад, я відчуваю, що життя в Криму, Стамбулі, Львові — це “мої” історії. А ось у Нідерландах — ніби цього не мало зі мною статися. Ніби це сторінка з іншої книжки. Однак це було. Там я побачила, яким різним може бути світ. Там розбилося багато моїх ілюзій. І хоча втрачати їх боляче, проте вони застилали мені світло. Тепер їх немає — і світла стало більше. Я краще розумію, хто я, чого я хочу від життя і що можу йому дати.
Хай там як, але я жива і здорова. Цілий рік у мене був дах над головою. На мене не впала ракета. Я мала інтернет і електрику — і працювала. На свій ФОП. Цей проєкт зробив стрибок у розвитку. Він був тим, що тримало мене емоційно й фінансово. Ви бачите, скільки всього з’явилося в ньому для вас. Для всіх. У мене з’явилося багато нових друзів і загубилися ті, хто друзями ніколи не був.
Тепер мені подобається українська неідеальність. У ній багато життя. Якщо будинок має старий обдертий паркан, можливо, це тому, що замість фарби там купували іграшки дітям. Або донатили. Може й ні, може, той паркан занедбаний просто через лінь або алкозалежність. Утім, це воля власників. У них вона така.
Мені здається милим, коли українці сваряться через побутові дрібниці. Через прибирання під’їзду, через відчинене або зачинене вікно в маршрутці. Люди сваряться, бо їм не байдуже. І своє невдоволення вони вміють виразити різними словами. Не шаблонами.
Всюди на планеті кожна людина один раз народжується і один раз помирає. А в проміжку вона живе. Стільки, скільки вдасться, і настільки добре, наскільки зможе. Я б сказала, що ми в Україні із цього відведеного уривка вміємо витискати багато для себе. Так, у нас багато проблем. Я знаю. Проте я тут — і я нікуди більше не хочу. Хіба що в коротку відпустку.
===
Задля справедливості скажу, що в Нідерландах у мене були півтори години абсолютного щастя. Тоді я зустрілася з друзями із Криму. Кожен із нас різними шляхами опинився в Голландії - і ми страшенно раділи можливості побачитися. Вони заїхали по мене і відвезли на море. Таке красиве! Була чудова погода, ми стрибали у хвилях, бризкалися водою, роздивлялися мушлі і малювали на піску.
А ще там, в Амстердамі, я зустрічала новий 2023 рік у буддійському храмі. Мене запросили. Це дуже цікаво і навіть казково гарно. Монахи теж трохи повправляли мені мізки. Один із них, етнічний голландець, який покинув оце все і переїхав до Таїланду, сказав мені, що нещасливі люди не відрізняють хороше від поганого. Гадаю, ми всі нещасливі певною мірою і не вміємо відрізнити, як краще: витрачати гроші чи зберігати, мити руки чи ні, фарбувати паркан чи “йой, най буде, як є”… Курити косяки чи ні, обрізати кутикулу чи лишити… Їхати чи залишитися…
Якби вміли, на цій планеті вже був би рай. Але так не є. Ніде не є. А нам би всім хотілося.
Я розумію, що жодна держава світу не зможе мене захистити від УСЬОГО. Від усіх хвороб, стихійних лих, несправедливості, старості, дрібних побутових проблем… Утім, коли щось невідворотне стається, мені просто хочеться мати трохи співчуття.
Дякую, що ви зі мною.