Чи треба боятися фемінізму? Прочитав ваш покірний слуга книгу Тамари Марценюк “Чому не варто боятися фемінізму”. Вона викладачка Могилянки, що не дивує. У правому ідеологічному сегменті часто критикують фемінізм, але не так часто читають їх літературу. Книга, має вступ, 14 розділів і перелік корисних посилань. Її твір спрямований на розвінчання міфів про фемінізм, вводить в історію феміністичного руху, ознайомлює з різними феміністичними напрямками, адже монолітичного руху не існує. Після прочитання книги виникає відчуття, що назва книги підібрана неправильно. Адже основний меседж книги - не треба боятися фемінізму. А потім авторка розповідає різновиди фемінізму: марксистський, анархічний, соціалістичний і т.д. При тому ми знаємо скільки бід принесли ці ідеології. Наприклад, вона із захопленням розповідає про Алєксандру Коллонтай та її ідеї. І читаючи я не знайшов ні краплини осуду за те, що ця особа брала участь у революційних подіях, сприяла приходу комуністів до влади, потім працювала на імперію зла. А совок гнобив усіх - і жінок, і чоловіків.Ще одна знакова постать - Мері Волстонкрафт. Вона жила 18 столітті, її інтелектуальна біографія знакова, у свій час вони розкритикували Едмунда Берка за його опозицію до революційних подій у Франції, потім приїхала до Парижу, де була в центрі розгортання революції. В решті ми знаємо, що пророцтво Берка виявилося правдивим - Францію чекав терор. Внаслідок випущення революційного сатани із пляшки - якобінцями була страчена інша феміністка Олімпія де Гуж. Це гол у свої ворота.Мене щиро дивує чому Марценюк цитує іншу феміністку, яка дивується, що навіть бізнес боїться фемінізм. Звісно, коли на феміністичному фланзі існує купа антикапіталістичних рухів, чого ви дивуєтеся? Це при тому всьому, що у Скандинавії, яка дуже сильно просунулася у питані жіночих прав - високий рівень економічної свободи.Дивує наскільки однобока книга, адже націоналісти там погані хлопці. А хто з ідеологічних таборів найбільше помирав за незалежність? Можна дуже багато розповідати про нетолерантних націоналістів, але на їх боротьбі і їх крові стоїть українська незалежність. Уявляєте, якби лівий, пацифічний фемінізм сформував нашу культуру та інституції, то чи змогли ми захистити нашу незалежність?При всьому моєму беркіанському скептицизмі до цих олівілих ідеологій у жіноцтва є проблеми, про які можна говорити. Не треба давати лівим монополізувати увесь дискурс. Проте у нас різні передумови. Класично праві говорять про націю як живий організм і було б дивно ігнорувати добру його половину. У нас навіть є перевага, адже можемо говорити про синергію та кооперації між статтями замість квазі-марксиської “гендерної війни”. А ще у нас є інститут джентльменства і найбільший козир - любов, що натхненна християнськими ідеалами. #Оглядкниг