Сьогодні, в ізраїльську пʼятницю, коли в жарких тель-авівських просторах зроблений масив постколоніальної державницької роботи, хочу поділитись досвідом перетворення сакрального простору на публічний🤓Церква, на іриті, це кнесія כנסיה, тобто за буквальним перекладом, це місце для зібрання людей. Наприклад, кнессет, ізраїльський парламент, має те ж саме семантичне значення. Збір людей по інтересам, в даному контексті політичним. Так от, завітав я нещодавно в якусь з британських церков у студентському містечку, що безбожно стала хіпстерською кавʼярнею (фото вище). Подумалось, що чи не в цьому і полягала ідея древніх, що в певному місці збираяються люди, пʼють горячітєльні напої, говорять про щось земне і божественне в ненапряжній атмосфері? От мені прям захотілось подуамти про Господа, коли я жував круасанчік, а не під примусом ймовірності отримати кадилом за ненатхненне моління. Ба більше, завітавши за потребою до гальюна, зі здивуванням побачив у дзеркалі рукомийника надгробок, під яким, судячи з напису, упокоїлась якась давня пані, очікуюичи ангельських труб аккурат навпроти пісуарів :) не те, що українського держслужбовця можуть принаймні якось смутити давно зотлілі сповідані рештки, просто я вирішив усвідомити контекст не травмованою консульською свідомістю, а притомним світоглядом середньостатистичного громадянина😄