По слідах вчорашніх постів про нарцисизм - прийшло питання від улюбленої читачки каналу.

Коротка моя відповідь буде така:
- Обіймаю.

Середня - така:
- Так, психічна організація - дуже складна, але це не дорівнює безнадійності. До речі, і резильєнтність, яку ми терапевтично "вмикаємо" (як нам здається) - не обов'язково означає відсутність патології, вона запросто може лишатися.

Ну і врешті довга відповідь.
(заварюю ромашковий чай)
Про те, що все перелічене - не стільки про порушення, а й про те, як психіка намагалася пристосуватися, захиститися, витримати досвід, який іноді перевищував її можливості.

(дую на чайок)
Навіть дезадаптивні схеми, примітивні захисти й адиктивні способи регуляції (хоча б якось, хоча б через пень колоду, хоча б сто разів неправильно і навіть жахливо) могли виконувати функцію психологічного виживання. Інша річ, що з часом вони самі стали джерелом страждання.

І резильєнтність я б шукала не у відсутності симптомів, а в тому, що збереглося попри них.

(капаю валер'янку на цукор)
Також важливо, що ми не лікуємо всі діагнози одночасно. Ми визначаємо, що зараз найбільше заважає функціонуванню людини, що підтримує її страждання, а на які ресурси можна спертися.

І є ще одна думка: ми шукаємо не здорову частину замість хворої, а збережені можливості психіки всередині всієї її складності.

То може все-таки вікторину сьогодні? Покачаємо клінічне мислення?

Але спочатку кави.
Відерце, бо знов бомбили Київ сьогодні.