Ні, я не залишу вас без антидота до плоского протоколу МІ.Якщо мотиваційне інтерв’ю не спрацьовує - це може означати, що його намагаються застосувати поза травма-інформованою моделлю. А читання моралі не цікаве дорослим людям з покоцаним життям. Якщо алкоголь або ПАР виконують для людини функцію виживання, то просто “підвищувати мотивацію до відмови” - клінічно наївно.МІ має питати не стільки: “Чи готові ви змінювати поведінку?”. Бо відповідь буде "та пішов ти, звичайно ні". МІ має питати глибше: “яку роботу алко/ПАР для вас виконує?”.Для цього існує протокол COPE (Concurrent Treatment of PTSD and Substance Use Disorders Using Prolonged Exposure).Де ми не спочатку прибираємо залежність, а потім колись, можливо, підходимо до травми. І не спочатку розбираємося з травмою, роблячи вигляд, що вживання не руйнує життя. А водночас бачимо обидва процеси.МІ в такій роботі має мотивувати до зменшення вживання і допомагати наблизитися до роботи з травмою. Одночасно. Через дуже обережне розширення можливостей психіки.І ще тут добре лягає модель FRAMES:- Feedback - вмикання об’єктивних даних без оцінки (замість “ви себе руйнуєте” - “давайте оцифруємо/перелічимо, що відбувається"). - Responsibility - відповідальність залишається у клієнта, як право не бути об’єктом чужого впливу.- Advice - порада можлива, як професійна пропозиція.- Menu - меню варіантів, які дуже важливі при ПТСР, де контроль і вибір знищені травмою.- Empathy - клінічна здатність витримати правду: так, іноді симптом справді рятує.- Self-efficacy - віра у здатність до змін, але через малі кроки. Не "нове життя з понеділка", а “щось додати, щоб психіка трималася не лише за алкоголь/ПАР?”.Без всього цього вимога відмовитися від вживання може звучати для клієнта як вимога вийти з бункера під обстріл.Так, бункер сирий, там темно і затхле повітря. Але якщо назовні досі летить, людина не вийде тільки тому, що терапевт красиво пояснив їй шкоду перебування всередині.Спершу треба зробити хоча б кілька невеличких отворів назовні. Для кисню.Оце і є травма-інформоване МІ.