Коли я намагаюся пояснити, що головним результатом російсько-української війни для Путіна став різкий поворот від орієнтації на Європу до орієнтації на Азію — і що цей поворот абсолютно усвідомлений, це перемога тих сил, які з часів Петра І відчували огиду до європейської декорації Росії, — для багатьох це звучить як політичне перебільшення. Ніби я намагаюся створити викривлений образ Росії лише тому, що вона воює з Україною та загрожує самому існуванню нашої держави й українського народу.Але насправді війна з Україною — лише частина цього процесу. Це інструмент великої політичної й національної переорієнтації Росії та росіян. Щоб переконатися в цьому наочно, достатньо було подивитися трансляцію фестивалю «Інтервідєніє», до якого звертався Путін. Це не альтернатива «Євробаченню», а цілком азійський фестиваль поп-музики, перемогу на якому здобув співак із В’єтнаму. І в цьому немає нічого «поганого» чи «доброго» — як немає нічого «поганого» чи «доброго» у тому, що В’єтнам чи Малайзія мають власну культурну та цивілізаційну традицію. У радянські часи все виглядало інакше. Радянська естрада, коли з’являлася на міжнародних фестивалях, намагалася виглядати, хай і провінційною, але європейською. Міжнародні конкурси тоді охоплювали переважно східноєвропейський простір і за своєю природою були саме європейськими. А азійські співаки, навіть радянські, на таких сценах виглядали екзотикою. Люди, які це пам’ятають, можуть порівняти, як сприймали польську зірку Марилю Родович чи, скажімо, радянську співачку з Казахстану Розу Римбаєву.Тож ви можете запитати: що тепер буде з тими росіянами, які вважали себе європейцями або принаймні намагалися ними здаватися? Відповідь проста: ті, хто видавав себе за європейців, тепер видаватимуть себе за азіатів — їм не звикати. А ті, хто справді вважав себе європейцями, або виїдуть, або вимруть — незалежно від їхніх політичних поглядів. Бо це кінець імперії Петра І й початок чогось абсолютно нового. Точніше — чогось старого: повернення до Московського князівства до переяславської доби.І коли я кажу, що лінія фронту, яка й далі проходитиме між українською та російською арміями впродовж наступних років, водночас стане цивілізаційним кордоном Китаю, я не перебільшую. Я просто констатую факт.