Знайомство Віктора Циганкова та Жирони проходить дуже добре.Циганков другий матч поспіль відзначається результативною дією за Жирону, вдруге грає в основі команди та вдруге перемагає у її складі. Що може бути кращим за це?Насправді, є один момент. Я б звернув увагу саме на гру Жирони та тренерську роботу Мічела. З переходом Циганкова я частіше (ну як, з нуля, чого тут приховувати) почав дивитися за матчами цієї команди. І я скажу, що мені справді дуже подобається.Так, гра Жирони небезгрішна. Так, середній рівень футболістів тут - це друга частина таблиці, хоч і не боротьба за виживання.Але Жирона показала дуже сильний футбол. Причому саме в плані гнучкості, у плані контролю гри, і це вже системне явище. Саме заслуга тренера у тому, як команда грає у цих поєдинках та здобуває результат. Звісно, без емоцій не обійшлося, і наприкінці матчу, коли голкіпер команди помилився, здавалося, що Жирона попливе і втратить результат - все ж ні, все склалося на їхню користь.Після перемоги Жирона лише десята, чотири очки відділяють від шостого місця. Навряд чи у клубі думають про єврокубки, але й не про зону вильоту. Команда виглядає досить сміливо, але й раціонально, не віддаючи всі сили. За це можна і порадіти у контексті Циганкова: він не перейшов в абсолютно слабку команду, але й може сам чимало дати для неї.
Смішніше розмов про виклик Євгена Коноплянка в збірну України на матч проти Англії можуть бути лише експертні розмови про доцільність цього рішення. Принаймні в цьому мене переконав випуск програми ТаТоТаке.Давайте трошки спустимося на землю.Перше: у збірної України є чотири вінгери (по два на фланг). Чисто лівим є Мудрик, виключно справа діятиме Ярмоленко, решта - Циганков та Зубков - можуть грати і там, і там, як показала практика. Тобто, викликати можна гравця на іншу позицію, яка буде проблемною (а такі точно будуть, у цьому навіть не сумнівайтеся).Друге: Коноплянка не показує рівня навіть у чемпіонаті Польщі. Тобто, його виклик на непроблемну позицію означає, що ми перекриваєм можливості для інших гравців, для яких це було б стимулом, щоб просто викликати старого знайомого.Третє: хотілося б вірити, що вкид про Коноплянку - це саме вкид, щоб порушити позиції Ротаня у збірній. Байдуже, що він відпрацює там один матч - уявіть просто обурення преси і вболівальників, якщо в офіційному списку прізвище Коноплянки все ж появиться. А чому тоді вже не взяти Євгена Селезньова? Чи Сергія Назаренка? А може Романа Зозулю?Для галочки. Через два дні буде рівно місяць до старту у відборі на Євро. Що маємо зараз? Офіційно тренера немає, складу немає. Більше питань, аніж відповідей.P.S. Аналізувати склад давайте вже, як з'явиться. Наразі бачу головною проблемою заміну Забарному в центрі захисту і ситуацію з нападниками.
Поразка 2:5 Ліверпуля від Реала - неприємний результат. Але увагу щодо цього результату трохи перевів на себе 18-річний Стефан Байчетич.Байчетич - яскравий приклад вимушеного рішення Клоппа, яке виросло у потенційного гравця основного складу. Подібний приклад не перший - свого часу себе гарно зарекомендував Неко Вільямс, Кьортіс Джонс. Зараз говорять про Байчетича, і насправді ці розмови та позитивні відгуки про його гру цілком заслужені.По-перше, номінальне амплуа Стефана Байчетича - не центральний півзахисник. Перші матчі він грав саме на позиції Фабіньйо як опорний хавбек, а до цього взагалі був центральним захисником - ще одна позиція, де у Ліверпуля чимало проблем.По-друге, життєвий бекграунд Байчетича як для 18-річного гравця - досить багатий. Народився на Галіції, за національністю - серб (тобто у перспективі може претендувати на виступи як за збірну Іспанії, так і за збірну Сербії). Був у академії Сельти, але у 2020 році Ліверпуль його придбав за смішні 250 тисяч євро (хоча тоді навряд чи це були смішні гроші). Його батько Срдан Байчетич, до речі, працює з третьою командою Сельти і по сьогоднішній день. А перед цим - грав за неї разом з батьком ще одного гравця Ліверпуля Тіаго Алькантари - Мазіньйо - саме Тіаго взяв його під "своє крило", коли Байчетича перевели в основну команду.По-третє, Байчетич цілком спокійно міг опинитися не в Ліверпулі, а в Манчестер Юнайтед. Перемовини йшли не так вже й легко, у клубі не були впевнені у звітах скаутів, проте саме після того, як з'явився варіант з МЮ, Ліверпуль швидко перейшов до активних дій і підписав його.А по-четверте, Байчетич учора став наймолодшим футболістом в історії Ліверпуля, що вийшов в основному складі команди. Перед цим в АПЛ він також забив гол і увійшов у топ-3 наймолодших гравці в історії Ліверпуля з голом у чемпіонаті.Що ще сказати: Стефан Байчетич - молодець.
Якщо вірити ТаТоТаке, Андрій Павелко мав перемовини з Віктором Скрипником щодо роботи в збірній Україні.Наразі будь-яка інформація буде сприйматися реалістично. Сергій Ребров, якісь його іспанські помічники, Віктор Скрипник. По суті УАФ з Павелком вдруге наступають на граблі, адже в усіх європейських збірних перед стартом відбору на Євро-2024 вже є тренери, в України за півтора місяці його ще нема.Варіант зі Скрипником мені здається реалістичним, і не лише тому, що я симпатизую цьому тренеру. Він вписується в ідею "обличчя", яке Павелко бачить біля керма збірної. Подумайте самі: і Шевченко, і Ребров, і Скрипник - це прогресивні українські тренери зі своїм баченням гри (важливо - проєвропейським менталітетом). На цьому фоні Олександр Петраков справді виглядає п'ятим колесом.Без сумніву, подивитися на Скрипника зі справді якісним складом мені дуже хочеться, не буду повторюватися. Але все ж мене турбує інше: Скрипник - це тренер із системною роботою, якому потрібен час, і який, очевидно, не має якихось яскравих мотиваторських якостей, щоб налаштувати команду (принаймні за період перебування у Зорі та Ворсклі я цього не побачив).Звісно, Скрипник може внести позитивні зміни у підготовчий процес, у нього є свій цікавий футбол, і він точно може раціонально подивитися на склад, який має, щоб обрати оптимальний варіант - щодо усього цього я не маю жодних сумнівів. Та й для гравців це буде досить прийнятний варіант: так, це не Шевченко зі своїм реноме, але й не Петраков. Не Ребров, якого б хотіли, але й тренер з досвідом виступів і навіть тренерської роботи в іноземному чемпіонаті (ще й топ-5).В економіці є теорема "другого найкращого" (дуже добре проілюстрована у фільмі "Ігри розуму" з Расселом Кроу). Її суть проста: якщо сторони відстоюють позицію та хочуть досягти однієї й тієї ж мети, то найоптимальніший варіант - обрати "другий найкращий". Схоже, що в Аль-Айна та збірної України виникли проблеми стосовно Реброва, і тому Скрипник як "другий найкращий" - це не так вже й погано.P.S. Третій шанс для Віталія Буяльського?
Руслан Маліновський - гравець дитинства, про яке ми всі вже встигли забути.Коли я лише розпочинав дивитися футбол, він був якийсь простий. Ось це "бітся-боротся" - це не просто мем, який придумали українські тренери - насправді більшість з них просто досі бачить той самий футбол. Де боротьба, фоли, картки виходять на перший план.Але навіть у футболі мого дитинства мали місце яскраві моменти. Я не був фаном Роналдіньйо, але його індивідуальна робота з м'ячем - це справді був космос. Мені були байдужі Мессі та Роналду, які тоді лише розпочинали і були більш індивідуальними футболістами, аніж зараз.Проте я дико фанатів від гравців, які вміють гарно бити дальні удари.Саме тому був Стівен Джеррард та його штрафні. Френк Лампард, Жуніньйо, Роберто Карлос і його той дивоштрафний. Олександр Алієв, прости господи.У сучасному футболі дальні удари - величезна рідкість. В епоху контролю м'яча і гри в пас це й не дивно: тренери мінімізують ризики втрати неточним ударом тим, що просто перепасовуються між собою. 700-800 - та хоч 1000 передач. Головне зламати оборону суперника, знайти ось цю прогалину, через яку організувати гольову атаку.Руслан Маліновський у цьому футболі справді біла ворона. Ні, він повністю підходить під сучасний футбол: добре бачить поле, гарно просуває м'яча, вміло підіграє партнерам.Але головною фішкою Маліновського стали саме дальні удари. Він завжди знає, що потрібно розташуватися за меж штрафного майданчика, щоб просто луснути по воротам.Звісно, вчорашній гол у матчі проти ПСЖ було забито вже й не з такої далекої дистанції. Маліновський був майже на межі штрафного майданчика, тож прикластися та пробити йому було легше.https://twitter.com/i/status/1623434759975186432Але у кар'єрі Маліновського були голи й з більш дальніх дистанцій. Та навіть цей удар: системно у сучасному футболі майже так не б'ють. Впевнений, що вісім гравців з 10 або б криво пробили, або після прийому почали шукати партнерів по команді.Дякую, Руслане, за ці приємні спогади.
Ще якихось 2-3 місяці тому Жуан Канселу був символом сучасного футболу.Новим Кройффом, Пірло, Сеском Фабрегасом в збірній Іспанії. Завдяки його умінням було проведено нову тактичну революцію.А вже зараз він залишає Ман Сіті та йде в оренду, адже втратив місце в стартовому складі та є третім вибором на позиції як правого, так і лівого захисника.Як так сталося?Є два важливих моменти, які перетинаються.Після Кубку світу Ман Сіті повернувся зовсім іншою командою: нова схема розташування футболістів на полі, нові принципи в поведінці та нові способи доставки м'яча до штрафного суперника.Зміни вийшли настільки докорінними, що не зачепили тільки трьох футболістів: Едерсона, Родрі та Голана. Усі решта або перестали/почали грати, або отримали нові функції. Найлегше помітити появу в старті юного захисника Льюїса, але також Марез та Гріліш стали основними гравцями команди, тоді як Фоуден, який проводив неймовірні місяці восени, перетворився на резервіста.Потрібно розпочинати з розташування захисників на полі. Їх тепер в білдапі троє, одним з яких обов'язково має бути Аканджи, котрий тепер є серцем лінії оборони та не повинен пропустити назад до старту Рубена Діаша, найкращого гравця Прем'єр-ліги позаминулого сезону. Лівого захисника в Ман Сіті більше немає, а там почергово грають номінальні центрбеки Аке чи Ляпорт. В білдапі тепер три захисники та Родрі трохи вище, а Льїюс став одним з тих футболістів, хто заповнює простір. Марез та Гріліш розташовуються широку та повинні багато працювати індивідуально. Їх залишають для ситуації один в один, й крайні захисники взагалі не потрібні. Ба більше - навіть Де Брейне та Бернарду Сілва тепер туди не йдуть з великою частотою.Завданням є максимально розтягнути суперника та залишати центр поля Де Брейне, Бернарду чи Гюндогану.Канселу нібито міг би виконувати ті функції, що виконує Льюїс. Однак Гвардьола сказав, що Льюїс ідеально підходить до тих вимог, які потрібні на цій позиції від флангового гравця. Грубо кажучи, замінив в білдапі Зінченка, тоді як позиція та функції Канселу в цій схемі виявилися абсолютно не потрібними.Зміни посеред сезону стали фірмовим ходом Гвардьоли. Навіть без Кубку світу щоразу в грудні він проводить зміни в цей період, а тут такий шанс проаналізувати та зробити висновки.І якраз дії Канселу в першій половині сезону були приводом для ретельного розслідування. Він став гіршим у порівнянні з минули сезоном.Португалець почав більше грати сам, а не допомагати партнерам. У минулому сезоні він робив 11.38 передач в останню третину за 90 хвилин, тоді як в поточному - 8.31. На 5 одиниць зменшилась кількість передач вперед та впала кількість передач до штрафного майданчика. Але при цьому виросла кількість обіграшів та кількість просувань завдяки ривкам (4.32 проти 2.8 в минулому сезоні). Ніхто у Ман Сіті не бігав стільки з м'ячем в цьому сезоні як Канселу, що не завжди може бути плюсом для команд, які грають в пас.Інший важлива зміна, на яку варто звернути увагу: пасивність в грі в захисті. У минулому сезоні в середньому за 90 хвилин Канселу робив 6.59 єдиноборств в захисті (65,4% успішності), в позаминулому - 7.19 (57,4%), а в цьому лише 4.52 (59,4%). Інколи він помилявся та не добігав.Утім, це просто виглядає спробою знайти, що могло не сподобатися Гвардьолі в грі Канселу, але генеральний мотив його нової ролі резервіста - повна зміна структури. Звичайний, Пеп.В Баварії йому буде легше. Там великі проблеми з правим захисником, незважаючи на наявність одразу трьох гравців цього амплуа та велика проблема в систематичному створенні гостроти. Канселу та Девіс на флангах можуть стати неймовірною силою.
Наявність Марсело Б'єлси та Шона Дайча серед двох головних кандидатів на посаду тренера Евертона говорить про те, що в клубі й досі не розуміють, що робити і як рухатися.Лідс Марсело Б'єлси був цікавою командою з чітким баченням розвитку атаки. Але складною командою: не бачив, що саме було з ним у Чемпіоншипі, але спостерігаючи за матчами Лідса в АПЛ, складалося чітке розуміння: футболістам знадобився час, щоб зрозуміти вимоги Б'єлси, а самому тренеру - щоб побудувати команду, яка могла б грати у змістовний футбол.Шон Дайч для мене - повна протилежність Б'єлсі. Його футбол нецікавий, а простий як двері. Разом із тим, якщо дивитися за грою Бернлі, то цей простий футбол давав результат: Дайчу класно вдавалося організовувати гру і навіть виводити команду до єврокубків, що враховуючи бюджет клубу - велике досягнення.Що краще для Евертона та Миколенка? У мене тут одна й та ж відповідь: Дайч. Миколенко точно підійде під футбол Дайча, тоді як самому Віталію будуть краще зрозумілі вимоги потенційно нового тренера. Пробіг по флангу - виконав подачу і назад. Тут не варто очікувати моделей з латералями чи якогось специфічного футболу: Евертон у дуже великій дупі, щоб думати про щось гарне.Це не означає, що під керівництвом Дайча Евертон втримається в еліті, але й Б'єлса не зможе гарантувати це команді. Повторюся, але в Евертоні дефіцит атакувальних футболістів високого рівня, тож треба спрощувати гру з тим ресурсом, що є.Для Миколенка Дайч - це точно гарантія залишитися у складі. Бо якщо це буде Б'єлса, то таких гарантій точно немає: зліва цікавіше латералем (а така опція теж може знадобитися) виглядатиме Рубен Вінагре, та й сам Миколенко діяв не так вже й переконливо, виконуючи цю роль. У центрі захисту тим паче конкуренція буде вищою для Миколенка.Як би там не було, першим тестом для нового тренера Евертона стане Арсенал. А з цим складом там буде складно будь кому, навіть Томасу Тухелю.
Я теж трохи написав про перехід Руслана Маліновського у Марсель. Тут більше базової інформації, звісно, але для початку непогано: https://suspilne.media/355540-ruslan-malinovskij-pidpisav-kontrakt-z-vicecempionom-francii-so-potribno-znati-pro-marsel/Що насправді турбує? Не хочеться виглядати, як багато хто з журналістів, які ось це пишуть: "перехід Маліновського - однозначно топ", а потім "Маліновський здійснив найбільшу помилку у житті". Тому я не даватиму категоричних оцінок.Маліновський однозначно перейшов у конкурентне середовище. Причому на перший погляд у цьому складі у нього мали б бути менші шанси на основу, аніж в Аталанті - але це якби всі команди мали тренерами людей, які ставлять в основу футболістів за рейтингом сили у ФІФА.Ще не подобається у переході Маліновського те, що він гратиме поруч з двома дуже віковими футболістами - Дімітрі Пайєтом та Алексісом Санчесом, один з яких буде ще й його конкурентом за місце в основі. Причому більше за все турбує те, що у короткостроковій перспективі до Маліновського ще може бути довіра, але у довгостроковій...І ось тут до політики роботи Марселя з тренерами. Дуже часто їх змінюють: після звільнення Руді Гарсії в 2019 році з командою вже встигли попрацювати Андре Віллаш Боаш, Хорхе Сампаолі і ось зараз Ігор Тудор. Тобто, це три тренери за останні чотири роки. Інакше кажучи, з високою ймовірністю фініш Марселя не у топ-3 означатиме зміну тренера, а вже які там матиме перспективи Маліновський - незрозуміло.Хороша новина у контексті переходу Маліновського для мене - в тому, що це насправді різноплановий футболіст. І навіть граючи ближче до атаки в Аталанті, Руслану вдавалося показувати непогані показники результативності - але це до тих пір, поки йому довіряв тренер, і він мав регулярну ігрову практику. А якщо буде зміна тренера (наразі це питання не стоїть) та повернення до "звичних" моделей з чотирма захисниками, то він у теорії навіть матиме більше опцій для потрапляння до складуПогана, якщо резюмувати - дуже схожа модель побудови Марселя в атаці з Аталантою (якщо Маліновський не дуже підходив Гасперіні, то чи не повториться ця ситуація, але вже у Франції?). Рятують лише схвальні відгуки від Ігора Тудора і той факт, що Марсель стежив за ним ще з літа 2022 року.Інакше кажучи, навіть ось ця друга частина сезону не відкриє повних перспектив для Маліновського в Марселі. Я б, якщо чесно, вже дивився наприкінці року - там і буде зрозуміло, чи вийшло щось в Марселя вже у цьому сезоні, чи залишився тренер, наскільки інтегрувався українець у складі. І, що не менш важливо, хто ще поповнить команду влітку.Але поки так, краще піти туди, де тебе чекають, аніж просто сидіти на лаві запасних.
Це дуже цікава історія. Журналіст Джо Помпільяно у Twitter розклав тред про те, як Девід Бекхем, перейшовши до Лос-Анджелес Гелаксі і погодившись на зниження зарплати на 70%, заробив понад 500 мільйонів доларів. Отже, як це було:- Бекхем залишив Реал у 2007 році, щоб перейти до Гелаксі.- Для того, щоб стати гравцем Гелаксі, Бекхем погодився на неймовірне зниження зарплати: з 20 мільйонів доларів до 6.5 мільйонів. Нагадую, що Девіду тоді було лише 31, що за сучасними рамками - повернення в АПЛ мінімум років на три на хорошу зарплату.- Хоча Бекхем погодився на зменшення зарплати, у контракті з Гелаксі він з юристами прописав одразу кілька пунктів, які суттєво збільшили його доходи: надходження від мерчендайзу (футболок та всього іншого з прізвищем Бекхема), квитків, спонсорських контрактів - все аж до проданих хотдогів та пива.Ремарка: це дуже цікаво, тому що Бекхем таким чином спрогнозував, що його поява в МЛС збільшить кількість фанів, які захочуть відвідати матч, а тому вирішив скористатися цим на повну.- Всі ці пункти в контракті дозволили Бекхему збільшити заробітки в МЛС з потенційних 32 млн зарплати до 255 мільйонів за п'ять років. Тобто, щорічно Девід отримував по 50+ млн доларів замість 6.5 млн зарплати і 20 млн доларів, які б отримував, якби продовжив контракт з Реалом на колишніх умовах.- На цьому для Бекхема нічого не закінчилося. Він почав вести перемовини щодо отримання права на придбання команди, яка б грала в МЛС, після завершення кар'єри. Тепер ця команда відома як "Інтер Маямі", її Девід придбав всього за 25 мільйонів доларів і є її президентом.Як Бекхем вплинув на розвиток МЛС?- Збільшення вартості ТВ-контракту: з 8 мільйонів доларів у 2006 році до 250 мільйонів доларів у 2022-му.- Збільшення відвідуваності фанами стадіонів на 40%.- Після того, як Бекхем залишив лігу, в МЛС з'явилося сім нових франшиз (клубів). Це вплинуло і на збільшення середньої вартості франшиз у лізі: з 37 мільйонів доларів (2008 рік) вона зросла до 582 мільйонів.- Зросла ціна і на те, щоб придбати франшизу для участі в МЛС. Якщо Бекхем придбав це право для Інтер Маямі за 25 мільйонів доларів, то інші - Нью-Йорк Сіті (100 мільйонів), Остін, Цинциннаті, Нешвілл (по 150 мільйонів), Сент-Луїс (200 мільйонів), Шарлотт (325 мільйонів) - платили суттєво більше.- Найцікавіше - те, що вартість команди Бекхема є суттєво більшою за 25 мільйонів, які він заплатив. В МЛС це 10 команда, її оціночна вартість складає 585 мільйонів доларів (майже середнє значення в лізі). При тому, що дебют Інтер Маямі в МЛС відбувся лише 1 березня 2020 року.
Поки в Україні (а може і в Англії) морочаться Михайлом Мудриком, Олександр Зінченко просто демонструє базовану гру.Насправді, цей текст мав бути довшим (бо я пишу його вже вдруге), але тут просто коротко головні тези.- Зінченко максимально впевнено почуває себе у футболці Арсенала. Обережно скажу, але це його клуб - тут його не затискають у рамки щодо статусу чи ролі.- Зінченко - це не просто лівий захисник. У середині другого тайму (дивіться скрін вище) проти Ньюкасла він просто грав у центрі поля, спокійно дирижував грою. Не виграли - шкода, але щодо гри Зінченка не має виникати питань.- Зінченко вже виправдав сподівання Арсенала. Підучившись в Пепа Гвардіоли, він виконує всі ті ж функції, що і в Ман Сіті, але вже в новій команді. Наразі таких футболістів у всьому світі майже немає, а якщо і є - їх треба цьому навчати.- Зінченко змінив влітку 2022-го клуб, а не позицію в таблиці АПЛ. У цьому точно є якась магія, так не може бути, але з Зінченком поки виходить саме так.Може Арсенал і не переможе в АПЛ. Може взагалі закінчить сезон без трофеїв. Може ось ця щира радість для Зінченка зміниться на справжній розпач наприкінці сезону.Але вже у наступному році Зінченко має стати лідером цієї команди. Таким собі Кевіном Де Брейне, з тіні якого постійно намагався вийти в Ман Сіті, але не міг об'єктивно це зробити.Ні, Зінченко не змінить позицію. Зараз в Арсенала дуже соковитий трикутник в центрі поля.Ні, Зінченко не стане більше забивати та віддавати гольові передачі.Але саме Зінченко здатний на те, щоб вести цю команду вперед.P.S. Нагадаю, що Зінченко міг обрати легкий крок у своїй кар'єрі та продовжити грати в Ман Сіті під керівництвом Гвардіоли, і не думати про інше. Але обрав складний шлях, який може втілитися у чергове чемпіонство.І, мабуть, перше "справжнє" для себе самого.
TGLIST.COM.UA
