Статистика telegram channel - @poroblenopodcast

Чому наші прапрапра після Зелених свят уникали лісу, поля, водойм і навіть боялися заснути вдень?Тиждень після Трійці в народній традиції називають Русальним. Вірили, що саме в цей час русалки з'являються серед живих.В уяві наших предків це були не лише дівчата-потопельниці. Русалками могли стати: діти, які померли до хрещення. Їх також називали страдчатами, збігленятами чи потерчатами;потопельники — причому не лише дівчата, а й хлопці. Для хлопців навіть існували окремі назви: русалім, русал або ж казали «той русалка»;«запиті дівчата» — тобто засватані, за яких уже випили могорич, але вони померли до весілля;усі, хто народився або помер на Русальний тиждень (зазвичай це тиждень після Зелених свят) — це характерно для Центрального та Середнього Полісся.Вірили, що русалок можна перестріти в лісі, біля води чи в полі. Тому ці місця оминали. А тим паче не наважувалися купатися чи йти до лісу наодинці, бо ніхто ж навіть не знатиме, куди ти подівся. Подекуди казали, що на Русальному тижні не можна спати вдень або надворі. Бо якщо заснеш, то будуть йти русалки і «мішка на голову натягнуть» або «дрова тобою возитимуть». Після цього людина прокидалася виснаженою, сонною, без сил. Тому якщо вже таке сталося, треба було також заснути на розигри (понеділок після Русального тижня). В цей день русалки нібито повертатимуться назад «на могилки» й заберуть із собою втому.А ще на так звану Трійцю померлих, Навську Трійцю чи Русалчин Великдень (зазвичай це четвер, рідше — субота) ті сімʼї, де була русалка, залишали для неї одяг. Речі вивішували десь на плоті, в садку чи на воротах. Чоловікам могли покласти штани, жінкам чи дівчатам — сорочку. Коли русалка прийде «з могилок», щоб могла гарно вбратися.Чому наші прабабусі та прадідусі нібито могли бачити русалок, а ми — ні? Чим закінчувалися зустрічі з ними? Як і хто «проводив» русалок? І чому після цього іноді доводилося буквально тікати з кладовища?Більше цікавого — у випуску «Чому русалки приходять на Зелені свята?» з Володимиром Галайчуком — доктором історичних наук, професором кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка:https://youtu.be/ylh7wo-kROY Цей випуск створено у партнерстві з проєктом про українські традиції для сьогодення «Витоки» від Zagoriy Foundation. Витоки – це проєкт Zagoriy Foundation про інтеграцію традиційної культури в сьогодення – у корпоративну культуру, освітні процеси, сімейні святкування тощо. Фізично він виражається у ілюстрованих електронних путівниках, які можна безоплатно завантажити на сайті проєкту Витоки.Путівники розповідають про ключові традиції святкування різних свят, пропонують сценарії залучення звичаїв у сучасне життя: від простих до складних; дає перелік майстрів, науковців та бізнесів, до яких можна звернутись за заглибленням у процес. Скачати їх можна тут: https://vytoky.com/series/

Сотня українських військових і політичних діячів часів УНР поховані на варшавському кладовищі. Як так сталося?В Польщі на території православного цвинтаря на Волі є 2 окремі ділянки з близько 100 українськими похованнями. Це так звана генеральська кватира, де покояться старшини, генерали армії УНР та члени уряду, які боролися за незалежність України, і козацька кватира, де поховані воїни УНР та «незнані козаки».Тут поховані:Марко Безручко — генерал-хорунжий Армії УНР, керівник оборони Замостя.Всеволод Змієнко — генерал-хорунжий, начальник штабу Дієвої армії УНРВолодимир Сальський — генерал-хорунжий, військовий міністр УНРОлександр Бурківський — генерал-хорунжийПетро Холодний — міністр освіти УНР та інші українці, які боролися за незалежність.Надпис «Незнаний козак» зустрічається на могилах, де не вдалося знайти жодної інформації про людину, поховану там.Як ці воїни та діячі УНР опинилися в Польщі?В 1920-му солдати армії УНР об'єдналися з польськими військами, щоб боротися з більшовиками. Спільними зусиллями навіть вдалося звільнити Київ — 9 травня 1920 року на Хрещатику пройшов парад польських вояків та військ УНР, які відзначили звільнення столиці України. Однак незабаром їм довелося відступати.Проте вже 18 березня 1921 року, коли поляки та більшовики підписали Ризький мирний договір, українських воїнів було затримано, роззброєно та переведено до таборів інтернування в Польщі. Юрій Рейт, активіст української спільноти в Польщі, перший голова Об'єднання українців у Польщі, розповідає: «Тільки уявіть собі, що переживали ті хлопці. В Україну повернутися вони не могли. А в Польщі атмосфера не завжди була сприятливою. Їм довелося будувати життя з нуля».Завдяки кому вдалося зберегти ці поховання?У післявоєнні роки цвинтар занепав. Місцева влада не виділяла коштів на відновлення. Тому активісти з української громади їздили по світу, щоб знайти фінансування, і паралельно шукали архіви, креслення та інформацію про похованих. Лише наприкінці 1980-х років пройшов перший етап реновації — з'явилися «Генеральська кватира» та «Козацька кватира». Частину хрестів довелося буквально відшукувати й звозити сюди.А вже у 2019 році вдалося залучити кошти від місцевої влади. Депутати варшавської міської ради виділили кошти на ремонт. Також до фінансування долучилося Міністерство культури та національної спадщини.Звідки взявся міф про українських катів Варшавського повстання? Як учасники бою під Крутами опинилися у Варшаві? Як знайти серед цих похованих своїх рідних? Як виник напис «Незнаний козак» на могильному хресті? Чому без родинної пам'яті не було б ні відновлених могил, ні збереженої громади, ні цього випуску? Відповіді — в епізоді «Поховані у Варшаві: діячі УНР, УПА, герої Крут та українська пам’ять у серці польської столиці»:https://www.youtube.com/watch?v=Xir8YZ9Tbb8

Наш випуск виходить у дуже символічний день, коли тіла голови ОУН Андрія Мельника та його дружини Софії повернулися на рідну землю. Але це також привід згадати про те, могили скількох величних українців ще розкидано світами — і хто береже пам'ять про них і піклується про їхній гідний спокій.Сьогодні ми вирушаємо до Варшави, щоб поговорити про українську громаду, яка формувалася тут у першій половині ХХ століття, і про людей, для яких польська столиця стала місцем політичної еміграції, вимушеного прихистку, боротьби й останнього спочинку.У новому випуску «Пороблено» наш гість — Юрій Рейт, активіст української спільноти в Польщі, перший голова Об'єднання українців у Польщі. Разом розбираємося, як і за яких обставин військові та політичні діячі часів УНР опинилися у Варшаві, яким було життя українців у цьому місті і що сьогодні про нього нагадує.Цей випуск особливий: ми знімаємо його на православному кладовищі на Волі, тому радимо не лише слухати, а й дивитися. Саме тут поховані українці, чиї біографії відкривають цілий пласт історії: звитяги, поразки, вигнання, розбудова української громади в Польщі... Серед них могили генералів УНР, героїв бою під Крутами і людей культури, чиї імена ми повинні пам’ятати і в незалежній Україні. Говоримо про те:🇺🇦 хто сьогодні опікується українськими могилами та зберігає пам’ять про них;🇺🇦 як у Варшаві з’явився монумент жертвам Голодомору;🇺🇦 як і коли вшановують пам’ять вояків УНР;🇺🇦 наскільки перегукуються історичні події 100-літньої давнини і що з цього варто винести.Вмикайте новий епізод, щоб почути про сусідів, які в різні часи і сперечалися, і боролися пліч-о-пліч проти спільного ворога, про пам’ять, яку плекають поколіннями, і про людей, які не дають цій історії зникнути:https://www.youtube.com/watch?v=Xir8YZ9Tbb8

«Зашифрований код нації» — красива фраза, яку з наближенням Дня вишиванки ми чуємо щодня по кілька разів. Але чи дійсно українці закодовували щось у вишивці? У новому випуску «Пороблено» говоримо про саму сорочку — одну з найважливіших речей в українській традиційній культурі, яка була з людиною від народження до смерті.Чому своя сорочка ближча до тіла і що означає “народитися в сорочці”? Чому спекуляції про “зашифровані магічні коди” часто більше говорять про наш час, ніж про традицію? У цьому епізоді розбираємося:🌿 коли вперше з’являється слово «вишиванка»? 🌿 чи всі сорочки вишивали? 🌿 навіщо русалкам лишали одяг? 🌿 чому щипалися, коли вперше вдягали нову сорочку? 🌿 що таке брокарівська вишивка і як масова мода впливала на традицію? 🌿 чому льон і коноплі ставали оберегами? 🌿 які існували звичаї стосовно виготовлення сорочок на весілля та на похорон? Вмикайте новий епізод «Пороблено», щоб поглянути на сорочку з нового боку – як на межу між своїм і чужим, між живими і мертвими, між буденним і сакральним. https://www.youtube.com/watch?v=cLRx0hWFhH0Цей випуск створено у партнерстві з проєктом про українські традиції для сьогодення «Витоки» від Zagoriy Foundation: vytoky.com

🇧🇷Хто і як в ХІХ столітті заманював українців до Бразилії?Майже пів мільйона бразильців мають українське коріння. І навіть зараз там можна почути українську мову. Але як українці опинилися за океаном?Наприкінці XIX століття бразильський уряд вирішив заселити південь країни. Це прикордонні території між Бразилією, Аргентиною, Парагваєм та Уругваєм, які після тривалих воєн залишалися малозаселеними, — там проживали корінні народи.Уряд звернувся до представників великих пароплавних компаній і пообіцяв винагороду за кожну людину, яка переїде з Європи до Бразилії. Ці пароплавні компанії відправили своїх агентів, щоб ті їздили українськими селами та агітували переїздити до Бразилії. Саме так наші предки вперше й почули про цю країну. Дослідники кінця ХІХ ст. описують діяльність цих агентів так: «Аґенти розпустили сіти по цілій Галичині. Вводили селян всїлякими обіцянкани, а не помогла ся метода, там бралися до терору, грозили арештом, виступали в імени цісаря і т. д. Очевидно здирали при тім з кождого остатню шкіру». Про це пише етнограф Зенон Куделя в науковій хроніці «Причинки до студій над нашою еміґрацією».Міграційні агенти розповідали українцям про молочні ріки, хліб, який росте на деревах, та навіть мавп, які виконують всю хатню роботу. У західній частині України цілі села збирали речі, продавали своє майно й вирушали за океан у пошуках кращого життя.Офіційна дата прибуття першої української родини до Бразилії —  1891 рік. А найбільша хвиля еміграції припала на 1895–1896 роки.Дослідники бачили причини еміграції «в слабім використаню видатности землі і у безпримірнім консерватизмі та в лихо врозумілій побожности, що каже людяи у Східнїй Галичині половину року відкладати на свята. Після результатів львівської анкети в 70-их роках. На Буковині виказала окрема анкета в 1900 i 1901 р. як головні причини еміґрації лихву, піянство і визиск з боку коршмарів». Як українці добиралися до Бразилії? Що везли з собою? Як недобросовісні агенти, що агітували переїжджати, наживалися на українцях, і що з цього виходило? Та як виглядали їхні перші роки в Бразилії?Відповіді — у випуску «Бразильська Україна: труднощі еміграції, борщ із лимоном, церкви і бандура як тест на українство»:https://www.youtube.com/watch?v=6GUXhTItewM

На межі ХІХ—ХХ століть тисячі українців вирушили за океан у пошуках кращої долі. Їхньою новою домівкою стала далека й незнайома Бразилія. Хто були ці люди? Чому вони наважувалися на таку ризиковану подорож? І як їм вдалося не загубити себе так далеко від дому?У новому випуску «Пороблено» разом із дослідницею української діаспори Оленою Владикою говоримо про українську еміграцію до Бразилії — одну з найменш проговорених, але найбільш чисельних у нашій історії.Розбираємося:🇧🇷 що спонукало українців переїжджати саме до Бразилії понад 100 років тому;🇧🇷 хто саме емігрував;🇧🇷 як виглядала дорога через океан та які маршрути обиралися;🇧🇷 у яких регіонах Бразилії українці оселялися і чим займалися на новій землі;🇧🇷 з якими проблемами стикалися на початку та як їх долали;🇧🇷 як змінювалося життя та традиції громади під впливом бразильської культури;🇧🇷 і як сьогодні живуть нащадки українських емігрантів у Бразилії.Вмикайте новий епізод «Пороблено», щоб більше дізнатися про українську Бразилію — далеку географічно, але дуже близьку в історичній пам’яті:https://www.youtube.com/watch?v=6GUXhTItewM

За останні роки вінтаж став не лише модою на красиві деталі з минулого, а й способом думати про культуру, пам’ять і тяглість. Чому нас так тягне до речей з історією? Чию саме історію ми хочемо зберегти через них? І чи може вінтаж чинити опір культурній амнезії?У новому випуску «Пороблено» говоримо про вінтаж із Ляною Мицько — культурологинею, директоркою Львівського муніципального мистецького центру.Розбираємося, що таке вінтаж насправді: філософія, мода чи спосіб проживати минуле в теперішньому:🪑Вінтаж, фірма́, сміття чи синдром Гобсека – як ми обираємо наше ставлення до речей і навіщо їх зберігаємо?👗Чому нас так тягне до речей із «чужого» минулого, але при цьому ми рідко зберігаємо своє?🪑Як Львів дбайливо працює з минулим?Ляна переконана: “Наше завдання – берегти, дбати і захищати”. У цьому епізоді говоримо про те, як через матеріальні сліди можна не лише згадувати, а й наново вибудовувати зв’язок із собою, своїм минулим і своїм містом.А що для вас вінтаж — стиль, ностальгія чи спосіб проживати історію?Дивіться і коментуйте тут:https://youtu.be/Qj-HQp1ALSU

У 40-ву річницю трагедії на Чорнобильській АЕС хочеться пригадати всіх тих, хто поклав своє життя і здоров'я у боротьбі за нашу безпеку. Ця трагедія зачепила кожну родину і насправді продовжує впливати на нас і досі. Сьогодні нагадуємо також про випуски, які ми робили раніше. Чимало дослідників вважають, що саме тогочасна реакція влади стала каталізатором розвалу СРСР. Для українців це також початок життя у постапокаліптичній ері, коли найстрашніше, чого боявся весь світ впродовж ХХ століття, вже сталося. У минулорічному випуску "Мирний атом і гіркий полин: як Чорнобиль змінив людські долі та став частиною масової культури" Дар’я і Анна говорили про феномен Чорнобиля в українській культурі, а саме:⚛️ Чому Чорнобиль став початком кінця СРСР?⚛️ Які символи вважали передвісниками трагедії?⚛️ Як ті, хто був вимушений переселятися, прощалися зі своїми домівками?⚛️ Чим саме і кого Зона вабить до себе?⚛️ Як катастрофа вплинула на культуру загалом та які паралелі ми помічаємо зараз під час війни?Дивитися тут: https://youtu.be/8ul5gVxLtDwЧорнобильський ареал дослідники називають унікальним культурним анклавом, де зберігалися архаїчні пласти нашої мови, культури, традицій. Через аварію на ЧАЕС ця єдність була повністю порушена. Але знайшлися ентузіасти, які розуміли, що треба зберегти те, що зникає назавжди.Два роки тому в гостях у “Пороблено” Ростислав Омеляшко – директор та ідейний натхненник Державного центру культурної спадщини від техногенних катастроф, заслужений працівник культури України. Він був серед тих, хто понад 30 років тому розпочав експедиції у Зону, збираючи залишки матеріальної й нематерільної культури. 🌱Як це: ходити по цвинтарях з дозиметром, шукати експонати на горищах закинутих хат, як працювалося з Ліною Костенко, яка теж неодноразово їздила в експедиції у 1990-х і чи можна очистити речі від радіації? Про це та значно більше ви дізнаєтеся з нашого минулорічному епізоду "Порятунок культурної спадщини у зоні Чорнобильської трагедії: шум дозиметрів, охорона, Ліна Костенко" з Анною Ніколаєвою і Ростиславом Омеляшком: https://youtu.be/w7vYqdA2ZSs🌱А також нагадуємо, що для тих, хто підтримує нас на постійній основі, вже є запис закритої лекції Наталки Лещенко — фольклористки, дослідниці усної історії про Чорнобильську трагедію, яка активно їздила і до тих, хто постійно живе у Зоні відчуження, і до тих, кого звідти відселяли по різних куточках України.

СКОБ! Ні, це не таємниче заклинання, а привітання українських скаутів – пластунів, які 21 квітня святкували 114-у річницю своєї організації.У цьому випуску подкасту «Пороблено» говоримо з Тарасом Зенем – журналістом, генеральним директором телерадіокомпанії «ВЕЖА» та активним пластуном про Пласт і чому це значно більше, ніж просто «гурток для дітей». Коли скаутинг прийшов в Україну? Чим Пласт відрізнявся від піонерії та як йому вдалося вижити в підпіллі та в еміграції?Говоримо з Тарасом Зенем про те: — як виглядає Пласт зсередини і з якого віку можна долучитися, — яка філософія Пласту та як вона втілюється в життя,— чим пластуни принципово відрізняються від піонерів,— наскільки глибока релігійна складова та як вона проявляється, — як війна вплинула на рух, — як зрозуміти, що перед тобою пластун та звідки такі черги, щоб потрапити до Пласту.Тож вмикайте новий епізод, щоб дізнатися більше про Пласт, щоб розвіяти стереотипи, познайомитися з історією руху та зрозуміти, з чим пов’язана нова хвиля пластового піднесення в Україні та за її межами:https://youtu.be/ALSSFYD5uAk

🥚У першу неділю після Великодня ми відзначаємо Провідну неділю (проводи, гробки, гробики, красну горку). Це свято щороку запускає в соцмережах гарячі суперечки. Через традицію влаштовувати застілля на кладовищах. Одні кажуть, що це не наш звичай і пережиток язичництва. Інші — захищають і стверджують, що саме так робили наші прапрапра.А як було насправді?Олена Боряк, етнологиня, докторка історичних наук, пояснює: «Українці вірили, що на Великдень мертві приходять до живих та беруть участь у святі разом з усіма. Подекуди навіть існувала традиція у Страсну п’ятницю йти на цвинтар, щоб начебто зустріти померлих. Але також приходить час, коли їх потрібно провести. І таким днем в нашій традиції є Провідна неділя, яка настає на другому тижні після Пасхи».Це свято також називають проводи, гробки (на Наддніпрянщині), гробики (на Сумщині). Іноді трапляється назва красна гірка (Луганщина, Сумщина), але вона більше поширена у білорусів і росіян, тому, ймовірно, була запозичена.«Радуниця або Радуха — ще одна назва поминального дня, який відзначають на 9-й день після Великодня (у вівторок). Іноді кажуть: “Ми на проводи не ходимо — ми ходимо на Радуницю”. Але сенс той самий: люди йдуть на кладовище з вузликом, із паскою та великодніми стравами, щоб пом’янути і пообідати разом», — додає Олена Боряк.І так, спільна трапеза на кладовищі — це не вигадка.«Той, хто приходив на кладовище першим, розстеляв на землі скатертину й виставляв те, що приніс із собою. Наступний приходив — ставав поруч, також розстеляв скатертину й викладав свої страви. І так один за одним розміщувалася вся громада. Це справді була спільна трапеза на кладовищі», — розповідає пані Олена.Залежно від місцевої традиції, проводи могли виглядати по-різному. Приміром, на Миколаївщині поминальну скатертину не можна було стелити на столі, а тільки на землі. Вважалося, що так ближче до покійних. Інколи могилу застеляли рушником або полотном, виставляли на гріб великодні страви, а родина сідала навколо, наче за столом. Чому на Великдень іноді спершу йшли не додому, а на кладовище? Навіщо розбивали крашанку об хрест? Чи пили наші предки алкоголь на могилах? І як церква ставилася до трапез на кладовищі? Чи правда, що в українській традиції самогубців не поминали взагалі?Про все це і більше — у новому випуску з Оленою Боряк «Навіщо мертвим Великдень, або чому “поховати й забути — це не про українців”», який створено у партнерстві з проєктом про українські традиції для сьогодення «Витоки» від Zagoriy Foundation:https://www.youtube.com/watch?v=yI3Q6kETJDs