Повідомлення telegram каналу - @politikosmos

☝️Колишній президент Єгипту Гамаль Абдель Насер виділяв три ключові сфери впливу Єгипту — арабську, африканську та ісламську.
На той час багато африканських країн боролися за незалежність, і Єгипет, використовуючи свою "м’яку силу", включаючи багатомовні радіомовлення, відігравав об’єднавчу роль на континенті. Єгипет також підтримував африканські визвольні рухи зброєю, підготовкою та ресурсами.
Однак роль Єгипту в Африці поступово знижувалася за президентства Анвара Садата, оскільки його адміністрація "перенесла фокус на Захід за рахунок Африки".
Зниження продовжилося і за президента Хосні Мубарака, особливо після замаху на нього в Аддис-Абебі у 1995 році. Через питання безпеки Мубарак уникав офіційних візитів до африканських країн, обмежуючи контакти Єгипту на дипломатичному рівні.
Таким чином, епоха Мубарака ознаменувала значне ослаблення відносин з Африкою.
Політичні та стратегічні амбіції Ефіопії в Африці ефективно заповнюють вакуум, залишений Єгиптом.
Ефіопія зараз домагається створення потенційної військової бази в Сомаліленді, обходячи офіційний уряд Сомалі в Могадішо і пропонуючи визнати незалежність Сомаліленду.
Однак це також може бути стратегічним важелем для Каїра, щоб тиснути на Аддис-Абебу, зокрема щодо ГЕС та Ентеббської угоди.
Єгипет активно взаємодіє з країнами Рогу Африки, намагаючись залучити тих, хто раніше підтримував Ефіопію за Ентеббською угодою, на свій бік. Метою є створення коаліції, достатньо сильної, щоб змусити Ефіопію до переговорів.
Присутність Єгипту в країнах, що межують з Ефіопією на сході — Еритреї, Сомалі та Джибуті, особливо у військовій сфері, стає для Ефіопії перешкодою, оскільки вона відчайдушно потребує доступу до моря.
Зростаючий інтерес Єгипту до Африки може частково бути викликаний внутрішніми занепокоєннями.
Реакція Єгипту, ймовірно, обумовлена загрозами для його водної та економічної безпеки через кризу навколо ГЕС та скорочення доходів від Суецького каналу. Ці питання мають велике значення для громадської думки в Єгипті, особливо з огляду на останні провокації, такі як присутність Ізраїлю на коридорі Філадельфі, можливі плани повторного захоплення Гази та нинішні заворушення в Судані.
Таким чином, формується нова регіональна вісь, оскільки Єгипет та Ефіопія кожен переслідує свої інтереси: Єгипет активно залучає союзників, тоді як дії Ефіопії, такі як визнання Сомаліленду, зближують Еритрею та інші країни басейну Нілу з Єгиптом. Ефіопія вважала визнання сепаратистського регіону (Сомаліленду) в обмін на доступ до Червоного моря стратегічним кроком. Проте для багатьох африканських країн це стало сигналом, що Ефіопія має експансіоністські амбіції і готова підтримувати сепаратистські рухи в інших державах. Це спонукало Асмару до союзу з Єгиптом, особливо з огляду на зростаючий вплив Єгипту в Сомалі. Омар також запропонував іншу причину зближення Еритреї з Єгиптом — фактор Народного фронту визволення Тиграю (TPLF). Еритрея розглядає TPLF, який межує з нею, як екзистенційну загрозу.
Підписатись на «Космос політики»