Повідомлення telegram каналу - @politikosmos

☝️Політики, які змінюють пальто, стикаються з очевидним питанням: чому ви коли-небудь об’єднувалися з людьми, які не усвідомлювали надзвичайної важливості вашої проблеми домашніх тварин або робили принципово інші висновки з цього приводу? Не кожен відповість теорією змови, але твердження про те, що всі ваші колишні політичні союзники були корумповані, безумовно, є найпростішою відповіддю. Не дивно, що Кеннеді відомий тим, що вивергає небезпечні теорії змови, а Габбард витратила роки на вигадування історій про Гілларі Клінтон, яку вона зображує як злого розпалювача війни.
Отже, саме так може відбуватися зсув від «далеких» до крайніх правих. Вона починається з питання, яке набагато важливіше за всі інші, але до якого ваші союзники не ставляться з такою ж терміновістю. Коли у вас вже немає їхнього вуха, ви звертаєтеся до того, хто буде мати вас. Але єдина партія, яка матиме вас, це та, яка має свої причини для бажання змусити вашу колишню команду виглядати корумпованою.
Історія Вагенкнехта складніша. Талановита риториня та постійна гостя телевізійних програм, вона ефективно повторює сумнівні твердження про війну Росії проти України. Але, на відміну від Кеннеді і Габбард, вона справжній політтехнолог. Її партія покликана заповнити те, що вона вважає незайнятим політичним простором – націоналізм у поєднанні з соціалізмом – у багатопартійному ландшафті Німеччини, і вона вхопилася за питання, щоб розколоти інші партії.
Наприклад, Вагенкнехт розглядає війну в Україні як спосіб розділити як соціал-демократів, так і християнських демократів. Після цьогорічних виборів у східній Німеччині християнські демократи погодилися на коаліційні переговори зі своїм альянсом, щоб не допустити ультраправу «Альтернативу для Німеччини» до влади в цих землях. Але тепер Вагенкнехт наполягає на тому, щоб будь-яка коаліційна угода містила формулювання про війну, яку, як вона знає, лідери ХДС не можуть підтримати (не кажучи вже про те, що уряди держав не проводять зовнішню політику).
Видатні діячі в її власній партії готові йти на компроміс, але Вагенкнехт, яка, схоже, хоче залізної хватки над своїм «Альянсом», прагне дискредитувати будь-яку таку позицію. Як і Ленін, вона, схоже, готова розколоти власну партію, щоб не втратити контроль над собою, і терпіти відхилення від ідеологічної чистоти.
Звичайно, політична система в демократичному суспільстві має бути відкритою. Немає нічого поганого в тому, що політичні новатори проводять нові лінії конфлікту; Саме це уможливлює політичну перебудову. Але є проблема, коли такі новатори спираються на конспірологічні теорії та намагаються делегітимізувати своїх опонентів та політичну систему загалом.
Куїнн Слободян і Вілл Каллісон називають останнє явище «діагоналізмом», пишучи: «На крайньому кінці діагональні рухи поділяють переконання, що вся влада є змовою». Слободян і Каллісон вперше визначили «діагональне мислення» – переклад німецької концепції Querdenken – під час пандемії, коли відомі антивакцинатори розпалювали протести проти політики охорони здоров’я, яка часто об’єднувала крайніх лівих типів Нью-Ейдж і крайніх правих агітаторів.
Тепер діагоналізм, схоже, поширюється у світі паралельних медіавсесвітів. Там можна знайти багато стримуваного політичного невдоволення з приводу єдиних, надважливих питань – якими б вони не були.
Підписатись на «Космос політики»