Повідомлення telegram каналу - @politikosmos

☝️Мільярди доларів західної допомоги також стимулювали реформи в деяких сферах державного управління. Київ хоче показати, що він - кінь, на якого варто поставити.
Питання полягає в тому, чи будуть ці досягнення затьмарені конфліктом, який дедалі більше переходить на бік Росії.
Оскільки армія, як правило, настільки сильна, наскільки сильне її суспільство, ми вирушаємо на зустріч з людиною, яка на власному досвіді відчула російську жорстокість.
Дочка та онуки Любові втекли до США на початку повномасштабного вторгнення.
Востаннє ми зустрічалися в її прифронтовому селі Комишуваха два роки тому, після того, як окупаційні війська зруйнували її будинок.
Цього разу вона виглядала щасливішою, незважаючи на те, що так довго жила поруч з бойовими діями. У теплому приміщенні її нової квартири я запитую її, чи повинна Україна вести переговори, щоб припинити війну.
«А як же ті, хто віддав своє життя?» - відповідає вона. «Я бачу кінець війни лише тоді, коли ми вийдемо на кордони нашої країни 1991 року, коли Крим, Луганськ і Донецьк були нашими».
Вибори в США майже нескінченно висвітлюються в українських новинах, а прогнози щодо війни ґрунтуються на потенційному переможцеві.
Камала Гарріс, безсумнівно, розглядається як бажаний кандидат від України, і журналісти намагаються боротися з російською дезінформацією проти неї.
Але на півдні та сході України зростає кількість людей, які хочуть негайного припинення війни і бачать у президентстві Дональда Трампа як найкращий шанс на перепочинок.
Ми поспілкувалися з багатьма з цих людей навколо міста Покровськ, що перебуває в зоні бойових дій на сході України, де російські війська підступають все ближче і ближче.
Тут є відчуття, що Україна повинна була вести переговори на початку повномасштабного вторгнення, щоб запобігти смертям і руйнуванням, які вони бачать відтоді.
Обидві сторони вели переговори в перші місяці 2022 року.
«Смерть не варта території», - сказала одна жінка. «Ми повинні зупинити цю війну, і Трамп - людина, яка знає, як це зробити».
Одинадцять років російської агресії для декого достатньо.
Для політиків в українському парламенті це не є відкрито поділюваною думкою. Хоча міжпартійна підтримка продовження боротьби все ще існує, «план перемоги» президента Зеленського критикують за те, що він не має чітких часових рамок.
Що стосується Любові, то вона, звісно, не збиралася висловлювати свої вподобання щодо того, хто має перемогти в Білому домі:
«Я б хотіла, щоб переміг справжній друг України, який і надалі буде нас підтримувати. Але хто це буде, я не можу вам сказати».
Як би я не захоплювався внутрішньою стійкістю Любові, вона відображає дедалі популярнішу і незручну суперечність: бажання поразки Росії і водночас бажання якнайшвидшого припинення кровопролиття.
Маятник між американським інтервенціонізмом та ізоляціонізмом уважно спостерігають і відчувають в Україні.
Відтоді, як у 1991 році під час розпаду Радянського Союзу Україна переважною більшістю голосів проголосувала за те, щоб стати незалежною країною, вона змушена боротися за свій суверенітет.
Вона опинилася на краю геополітичної тектонічної плити, намагаючись зблизитися із Заходом, тоді як Росія тягне її в інший бік.
Повномасштабне вторгнення Москви означає, що Україні потрібна рука допомоги Америки, щоб не допустити її розриву на частини.
Підписатись на «Космос політики»