Цю весну ми зустріли по-особливому: для бійців стрілецького батальйону і їх рідних влаштували атмосферну фотосесію, яка точно запам’ятається на все життя☺️17-річна Олена фотографувалась з своїм татом – майором поліції, 42-річним Василем Вітром. Боєць минулого року отримав тяжкі поранення, але нарешті став на ноги. Олена каже, що гордиться тим, що її батько долучився до захисту країни💪🏻«Однак коли минулоріч його привезли в Луцьк фактично нерухомим, це було дуже незвично, бо тато завжди активний, усім допомагає, а тут він просто лежить і не встає. І при цьому він говорив: мої хлопці там, а я тут лежу. Тобто рвався в бій навіть маючи такі тяжкі поранення. Мама була з ним день і ніч, ми з братом теж намагались відвідувати якнайчастіше», - пригадує донька-красуня. Нині Василь ще на лікуванні, однак невдовзі буде виписуватись та планує продовжити службу🫡Назарові і Марії по 26 років, обоє – капітани поліції. Молоді люди разом навчались на поліцейських, зустрічатись почали в 2019 році. Перед тим, як приєднатись до лав стрілецького батальйону, Назар Півень працював у слідстві Луцького РУП. На Сході минулого року отримав поранення від влучання FPV. Марія ділиться, що переживала за хлопця дуже сильно. Нині, коли є нагода, проводять час разом та невдовзі планують одружитись✨А от пара Вероніка і Петро Любчики - подружжя уже 7 років, хоча знають одне одного понад 16. Познайомились також на службі, в Луцьку. Нині Вероніка служить в одному з управлінь ГУНП, а Петро – начальник вибухотехнічного відділення у стрілецькому батальйоні💣. Молодим людям лише по 32 роки, але Петро на війні - з 2014. Вероніка ж – надійний тил і завжди чекає коханого з теплом та усмішкою, підтримує та допомагає.Володимир та Оксана Криськи виховують двох донечок Аню і Уляну, яким 4 та 11 років.Дружина розповідає, що Володимира витягнути на схожий захід було нереально, а тут він сам погодився і сказав, щоб готувались до фотосесії. «Це був «червоний» день в календарі», - усміхається Оксана. Попри отримані травми в минулому році й досі не до кінця відновлені пальці лівої руки, боєць знову повернувся до служби в стрілецькому батальйоні. Тоді, навесні 2025 року, він з іншими понад 40 діб перебував на позиції і не виходив на зв’язок. Дружина щодня телефонувала до колег-поліцейських і цікавилась, як Володя, чи не вийшов на рацію. Ті дні очікувань були найжахливішими, саме тоді припав і Великдень, який сім’я відзначила без чоловіка і тата. Врешті, боєць повернувся і пройшов курс лікування й реабілітації. Нині, коли приїжджає додому зі служби на день-два, дочки від нього не відходять, особливо менша. Цінують разом кожну мить🙏🏻Під час фотосесії емоції були неймовірними, адже через службу і реабілітацію та лікування бійці не завжди мають достатньо часу для найрідніших. Тепер вони отримають чуттєві світлини як нагадування про те, що наші ветерани – цінні для своїх колег і близьких.Дякуємо їм за участь!Ідея та організація – психологи ГУНП (керівниця Ірина Цицан) Служба психологічного забезпечення ГУНП у Волинській області , фотографії – Марина Балдич (відділ комунікації), відео – Ігор Лівошук (відділ комунікації).Дякуємо SOTA STUDIO за надане приміщення.