Il falsario абсолютно політично імпотентна історія із дуже зручним для широкої різноманітної (але здебільшого такої ж імпотентної) авдиторії головним героєм – він дуже флюїдний у своєму світогляді, обирає забезпечити себе й накопичити надлишок, обирає бути комфортним для багатьох, аби цей надлишок зберегти. це герой 70х за сюжетом, та насправді універсальна людина нашого часу. можливо, багато хто його зрозуміє. структурно зручна фігура для ідентифікації, я ж не можу. дуже нерозбірливо, хаотично зображено політичний контекст, що безпосередньо взаємодіє з основним наративом, та непідготовлений глядач навряд чи зрозуміє, що толком відбувається: для нього це буде фільм про любов, дружбу, самореалізацію, пріоритети, що завгодно, лише не про політику. зручно. хоча історія супер політично заряджена. і її неконкретність, ота умовна вища точка, з якої автори пропонують нам оглянути контекст, вища й ідеологічно «нейтральна» (ні бо так не буває) – це, насправді, у всьому фільмі найбільш політичне1.8/5