🤔

Шановні колеги-поети! Є до вас розмова. Як ви вважаєте, в чому запорука професіоналізму в написанні віршів? Правильно — в знанні теорії (хоча б мінімальної) та регулярній практиці. Що мається на увазі під «знанням теорії»? Це основи віршування: рими, ритми, стилістика, образність, художні засоби тощо. Практика — і в Африці практика: пишемо, видаляємо, знову пишемо, коригуємо, відкладаємо на час, повертаємось до твору, або одразу пишемо все «чьотінько», без звернення до колег по цеху, щоб ті подивились зі сторони на вашу писанину, і думаємо, що ми — невʼ*бєнні митці. Ні, коти, так не буде. Ми всі пишемо, і дуже часто є заручниками самих себе. Бо наша гордість не дає нам тверезо подивитись на власну творчість з боку. Що для цього треба робити? Як мінімум, звернутись по допомогу до інших поетів (найкращим порадником буде саме той поет, який не є вашим другом чи кєнтухою), бо замість влучних порад ви отримаєте порцію лестощів і слів типу: «Всьо у тебе харашо, нікого не слухай! Ми — митці, кожен пише, як хоче, ми і є мистецтво!» і так далі…

🤥

Воно вам треба? Гадаю, що ні. Бо будете не розвиватися, а стояти на місці, а може навіть деградувати у віршуванні.Поете, я розумію, що гордість — ще та сука, і не дає тобі змоги попросити критику або пораду в інших. Будь ласка, засунь ту гордість в одне місце і берись за перо. А потім йди за порадою. За поглядом з боку. І вже потім, коли ти дійсно виростеш у своїй майстерності, гордість за самого себе буде доречною.

Запорадою можете звернутись в чати критики:Літфлібустьєри ,Танок Саламандр, або до конктретного автора, який є для вас прикладом.