+ + + Торкатись так, як торкаються книг.Перших рядків протоптаний сніг.Зимова сповільнюється течія.Хто це читає тебе?Це я.Хто це читає тебе, як вірш?Облиш, говориш,просиш, облиш.Останні з прочитаних таємниць –гострі метафори твоїх ключиць.Читати родимки і хребцікольору олова в молоці,Брайль, прочитаний навмання,пальців отримане знання.Вчи мене, Брайле, свідчи, учи.Мов книгу, читати її вночі.Теплих вен її довгий шов,список тих, хто від неї пішов. Як торкаються сторінок,списаних іменами жінок,знайдених в шафах записників,з адресами зраджених чоловіків.Це я читаю тебе, як письмо,це я говорю до тебе – пітьмо,граматико зчитаних передпліч,шрифтів твоїх вереснева ніч.Мово, якою я мовчу,мово дихання і плачу,мово ліній на тихій руці.Сидять при столі мовчазнічитці.Ніхто не скаже, ніхто не здасть.Зчитують книгу твоїх зап’ясть.Зчитують шрамів родинні листи.Це ти, говорять, боже, це ти.Це ти являєш тканину письма,з якої прописується зима,в яку врізаються навеснілітери – приголосні і голосні.Це ти даєш імена, це тививодиш, мов світло з темноти,голоси із глибоких мовчань.Я не розумію твоїх повчань.Граматико подиву і зими.Хто це кохає всю ніч? Це ми.Повільно дочитую до кінця.Світло торкається її лиця.Жадан