ПʼятидесятницяНа землю тихо день новий спускався,Єрусалим у святі поринав,А в серці страх ще тінню озивався,Бо хрест Голгофи пам’ять не стирав. Сиділи учні в горниці смиренно,Згадали слово Вчителя свого,Молились щиро, вірно і натхненно,Й чекали з неба благодать Його. Вони згадали очі Іісуса,Його любов, що біль перемогла,Як бурю стишив Він одним лиш словом,Як темрява від світла утекла. Петро схиливсь у тихому зітханні,І сльози серце краяли йому,Бо пам’ятав страшне своє зрікання,В холодну ніч, у мороці й диму. Іван мовчав, та серце пламеніло,Немов свіча у храмі золотім,В душі любов до Господа жевріла,І небо наче нахилилось з ним. Та раптом шум пронісся над землею,Немов могутній вітер грянув вмить,І Божа сила хвилею святоюПрийшла серця навіки освятить. Вогонь небес зійшов на них так рясно,Не нищив душ, а світлом огортав,І Дух Святий торкнувся так прекрасно,Що кожен страх мов попіл відлітав. І стали учні іншими відразу,В їх слові сила Божая жила,Бо Дух Святий наповнив їх одразу,І благодать на землю потекла. Вони пішли до всіх народів світу,Несучи світло істини й добра,Щоб кожне серце, темрявою вкрите,Пізнало силу Божого пера. І люди дивувались: “Що це сталось? Як можуть всі вони так говорить?”А Божа слава високо здіймалась,Щоб душі спраглі правдою поїть. Петро підвівся впевнено та сміло,І голос його площу наповняв,Те серце, що колись тремтіло й мліло,Тепер про Божу істину звіщав. О Дух Святий, небесний Утішитель,Ти й нині поруч в бурях і сльозах,Ти тихо йдеш до змученого серцяІ підіймаєш тих, хто впав у прах. Коли душа знесилена блукає,І темрява стискає звідусіль,Твій ніжний голос тихо промовляє,Несучи мир крізь бурю й заметіль. Ти наче вітер — вільний і могутній,Й водночас Ти — мов лагідна роса,Ти світло там, де морок непробудний,Ти шлях живий до Божого лиця. Ти вчиш любити щиро і без фальші,Прощати тих, хто кривду заподіяв нам,І навіть там, де біль здається страшним,Даєш надію стомленим серцям. Нехай же вогонь віри не згасає,Нехай любов у серці розцвіта,Нехай Господь народ Свій наповняєСвятим вогнем небесного життя. І шлях коли земний скінчиться тихо,І час останній стане на порі,Нас Дух Святий веде крізь бурі й лихоДо вічної небесної зорі. Тоді у славі, чистій та нетлінній,Ми заспіваєм пісню неземну,Бо Бог Отець, і Син, і Дух Святий навікиДарують людям милість ту святу. І зараз також світ тривожно дише,І сліз людських не меншає в житті,Та Дух Святий говорить серцю тихоПро Божий мир серед земної мли. Він там, де хтось зневірився й зламався,Де темрява здається вже без меж,Та Божий Дух торкнувся — і піднявсяХто думав світла не побачить вже. І серед шуму втомленого світу,Де стільки болю, поспіху й тривог,Господній Дух продовжує світити,Щоб не згасав у людях вічний Бог. Коли вчимося ми прощати щиро,Коли комусь даруємо тепло,Коли любов стає сильніша гніву —То Дух Святий приносить нам добро. І хай вогонь небесний не згасаєУ наших душах серед темноти,Нехай Господь щоденно направляєІ вчить до світла правдою іти. Бо так, колись у горниці старенькійНа учнів Дух Святий зійшов живий,Так і сьогодні Бог торкається до серцяІ кличе кожну душу: “Ти за Мною йди.”©

Олексишина Дарина@poesiaGod