У кожного в житті свої потреби. У кожного в житті якась є біль… Але не всі в печалях кличуть небо... Не всі шукають Господа… Не всі… І так стає від цього дуже гірко,Що хтось надію на сЕбе кладе. Не на Христа, а на просту людину. Ну, а в людини що вона знайде? Так часто біль і смуток люди сіють,І замість співчуття – докором б’ють. Так мало люди розуміти вміють,І так багато ран нам завдають. І ти стоїш. Й від когось ти чекаєшХоч крихітку душевного тепла. І в цьому всьому ти не помічаєшТого, Хто це давно тобі все дав. Моє дитя! Повір, Я не змінився,І біля тебе поруч Я стою. Я, як і ти, самотнім опинивсяУ надскладнім духовнім тім бою. Всі учні спали. Я Один молився. Підтримки ні від кого не було… І піт кривавий по чолі котився… А скільки раз, дитя, таке було,Що навіть рідні геть не розумілиІ не приймали Господа свого. Сміялись з Мене, глузували й били… Й від цього всього тяжко так було… Але Я йшов. Бо думав Я про тебе,Я знав - Моя підтримка в небесах. Там – Мій Отець, і шлях пройти цей треба,Бо доля світу на Моїх плечах. Тебе, дитя, Я добре розумію,Мені відомі всі твої страхи. Прийди до Мене й Я тебе зігрію,Як гріють пташенят своїх птахи. Поплач, дитя. Я сльози витираю. Побудь зі Мною. Я ж твій добрий Бог,Якщо впадеш – Я Той, що підіймаю,Цілитель ран і болей багатьох. Чому сьогодні так засумувала? Чому печаль засіла у тобі? Невже у Мене сили вже не стало? Чому ж, скажи, здалася в боротьбі? Не зупинись. Не здайся. Не зламайся. Не падай духом. Я з тобою є. Мені, як і раніше, довіряйся,Бо лиш в Мені опора твоя є. Я проведу, дитя. Не сумнівайся. Лише у всьому вірною лишайся. Настане день – побачиш чудеса. Я – твій Господь. А ти – Моє дитя.©

Артемук Мирослава@poesiaGod