Ми звикли носити біль мовчки.Звикли пригнічувати те, що пече.Звикли жити так, ніби все гаразд — поки всередині давно все зруйновано.Людина може сміятися, працювати, виконувати ролі,але втрачати контакт із собою щодня.І саме в цей момент вона починає хворіти хронічно —емоційно, тілесно, психологічно.Історія жінки, яка виснажена Наразі, я зіткнулася з дуже неприємною для себе ситуацією. Я почала всюди шукати підступи. Типу ось я спілкуюсь з людьми і розумію що не може бути так солодко з ними - що щось да буде, обісруть за спиною, або якось використають мене для їх потреб. Я розумію що зараз це не така важлива для вас інформація, типу пофіг що я відчуваю, але я завжди від усього серця до друзів, знайомих, колег і тому подібне. Можливо це із за того що у менетривожно-дипресивний розлад? Як з цим бути?Як боротися? ЩО МИ БАЧИМО? Вона звикла давати себе всім «від усього серця» — не тому, що це любов.А тому, що хочеш бути хорошою, потрібною, зручною, “правильною”.Вона чекаєш, що її доброту оцінять, що до неї поставляться так само, але робить вона це із своєї травми дитинства. І зараз боляче не тому, що люди погані. А тому, що розсипалися її очікування. Причина не в людях а в болі, який вона носить. Вона не втратила довіру до людей — вона втратила довіру до власної стратегії «я буду хорошою, і мене будуть любити ». Насправді вона просить: « мамо люби мене просто так не за оцінки чи хорошу поведінку, бо я виросту і буду все життя страждати»Коли втрачаєш контакт із собою це і є точка, де з’являється підозрілість, пошук підступів, переконання, страхи, сумніви«зі мною щось зроблять».Бо твоє внутрішнє «дитяче» очікування не спрацювало.Це не тривожно-депресивний розлад.Це розчарування в ілюзії, на яких вона будувала стосунки.І головне ми бачимо — вона дуже давно втратила контакт із собою.Для неї важливо:«Чи її люблять? Чи приймуть? Чи не відкинуть?»Коли людина не в контакті із собою, вона живе через інших:дає — щоб її любили,усміхається — щоб її прийняли,відкривається — щоб її не покинули.І коли світ не підтверджує цю роль — психіка переходить у режим захисту: підозри, тривога, недовіра, напруга.Біль не зникає, поки ти не зустрінешся з нею віч-на-віч.Поки не назвеш речі своїми іменами.Поки не дозволиш собі побачити правду, від якої тікала роками.Контакт із собою — це не про медитації.Це про чесність.Про зустріч із тим, що болить, але просить бути почутим.Саме тому у проєкті “Контакт із собою” люди проходять через те, чого не дасть жодна техніка зверху.Тут ти зустрічаєшся з собою справжньою — і з цього моменту життя починає вирівнюватися.48 годин діє знижка 30%.Це можливість тільки для тих, хто готовий перестати тягнути свою біль далі.🔗 schooloksanapavliuk.com.ua/selfconnectionСлужба підтримки /запис на прийом/ розтермінування ♥️@Pavliuk_Consultation