Володимир Наконечний:На одному з будинків у порожній Прип’яті досі завмерло гасло: «Хай буде атом робітником, а не солдатом».Ці слова сьогодні звучать як гірка епітафія ілюзії про безпеку, яку обіцяли зробити слухняною. Ми вірили, що приборкали стихію, але квітнева ніч 1986-го назавжди змінила значення слова «мир». Виявилося, що атом, навіть не вдягнений у солдатську шинель, може принести війну – тиху, невидиму, яка забирає життя без жодного пострілу.Для нас, подолян, ця трагедія має особливий відзвук. Поділ став одним із осередків збереження пам’яті про ту катастрофу. Щоразу, проходячи повз музей «Чорнобиль» чи вдивляючись у знайомі обличчя ліквідаторів, які живуть поруч із нами, я думаю про ціну того «мирного атома».Чорнобиль – це болючий урок про те, що будь-яка сила без мудрості та чесності стає руйнівною. Мир – це насамперед бережне ставлення до кожної душі, до нашої землі, яку ми отримали в спадок.Сьогодні ми згадуємо тих, хто пішов у той вогонь, ставши живим щитом між нами та розгніваним «робітником». Багато з них – наші сусіди, друзі, мешканці нашого району.Хай тиша над Прип’яттю та спокій над київськими схилами завжди нагадують нам: життя дорожче за будь-які амбіції. Створюючи майбутнє, ми пам’ятаємо про коріння, яке було обпечене, але не зламане.Пам’ятаємо! Шануємо!