☦️Блаженний і благовірний князь Никола Святоша був онуком Святослава Ярославича, князя Київського і Чернігівського, який заснував святу, Богом створену, Печерську церкву. Залишивши славу і багатство, честь і владу свого земного князювання заради небесного вічного і прийшовши до Печерського монастиря, він одягнувся в святий чернечий образ.І преподобний так просяяв світлістю життя свого, що всі бачили його добрі діла і прославляли за нього Бога. Більше за всіх процвітав він у послухах. Спершу преподобний Никола працював на братію в куховарні, рубав своїми руками дрова і на своїх плечах часто носив їх з берега. Старанно робив він і все інше, потрібне для кухні. Після багатьох його трудів дізналися про те його брати, Ізяслав та Володимир, і ледве не змусили його кинути це діло. Проте цей істинний послушник випросив зі сльозами ще один рік попрацювати на кухні для братії. І всього потрудився він там три роки зі всякою старанністю і благоговінням. Потім, як майстерний і досконалий у всьому, приставлений він був сторожем до монастирських воріт і пробув там теж три роки, не відходячи нікуди, окрім церкви. Звідти взяли його служити на трапезі, і це виконував він, як слід, з готовністю.Коли він пройшов за порядком ступені послуху, ігумен і вся братія вирішили, що йому треба мовчати в келії і працювати в тиші для свого спасіння. Він же, підкоряючись і в цьому, насадив руками біля своєї келії плодовий сад.Не вживав він нічого іншого, окрім малої кількості спільної монастирської їжі на трапезі.Якщо ж колись проти волі йому траплялося мати що-небудь, як князю, від своїх колишніх людей, то все роздавав він на прочан, жебраків і побудову церков, і жертвував багато богослужбових книг для них.У день преставлення цього святого князя ледве не все місто Київ зібралося, віддаючи йому останнє цілування і з багатьма сльозами просячи його молитов.Особливо ж брати блаженного, Ізяслав і Володимир, дізнавшись про смерть його, плакали за ним невимовними сльозами. Ізяслав надіслав до ігумена з благанням дати йому на благословення і розраду хрест померлого, узголів’я і поміст, на якому блаженний клав поклони. Ігумен дав йому зі словами: «По вірі твоїй нехай буде тобі те, від чого чекаєш ти допомоги». Отримавши ці речі, він дбайливо зберігав їх і надіслав на монастир багато золота, щоб віддячити за пам’ять про брата.Ізяслав цей одного разу тяжко захворів і впав у відчай вже в житті. Бачачи його при смерті, навколо нього зібралися дружина, діти і всі бояри. Він же, трохи заснувши, підвівся і просив напитися води із Печерського колодязя. Сказавши це, він онімів і вже більше нічого не міг промовити. Надіславши до Печерського монастиря, взяли там води, обмивши нею гроб преподобного Феодосія. Дав ігумен і волосяницю преподобного Святоші, щоб одягти в неї його брата. Тоді, перш ніж прийшов посланий з водою і волосяницею, князь Ізяслав сказав: «Ідіть швидше із міста назустріч преподобним отцям Феодосію і Николі». Коли увійшов посланий з водою і волосяницею, знову вигукнув князь: «Никола Святоша!»Дали йому випити тієї води, наділи на нього волосяницю — і він раптом став здоровий. І всі прославили Бога і угодників Його.Відтоді Ізяслав завжди брав та одягав на себе цю волосяницю, коли хворів, і негайно одужував. І в кожній битві мав він з собою цю волосяницю й залишався неушкодженим. Одного разу після гріха не наважився він одягти її на себе і тоді був убитий в бою, але спершу заповів покласти себе в ній, сподіваючись, що зцілиться принаймні від вічних хвороб і ран.