☦️Преподобний Олексій (у миру Олександр Іванович Кабалюк; 1877–1947) — видатний місіонер, сповідник, апостол Підкарпаття. Народився він 12 (24) вересня 1877 року в гуцульському селі Ясіня (нині Рахівський район Закарпатської області України) у побожній родині Івана та Анни Кабалюк. Ясіня — давнє поселення, що виникло під Покровом Пресвятої Богородиці, у серці Карпат, де віками зберігалася православна віра серед русинів-гуцулів, попри тиск унії та католицизму.Ранні роки та освітаЗ дитинства Олександр вирізнявся богомудрістю та прагненням до церковного служіння. У 1890 році він закінчив початкову школу в рідному селі, а потім вступив до Ужгородської греко-католицької духовної семінарії. Проте уніатський вплив викликав у нього внутрішній конфлікт: він бачив, як католицька Угорська імперія (Австро-Угорщина) пригнічувала православні традиції карпаторусів. У 1895 році Олександр таємно перейшов у православ’я, натхненний прикладами предків і книгами про святих. Це рішення коштувало йому переслідувань: його виключили з семінарії, і він змушений був працювати пастухом, щоб прогодувати сім’ю.Незважаючи на труднощі, за підтримки карпаторуських меценатів (онука Адольфа Добрянського Олексія Геровського та єпископа Холмського Євлогія) Олександр отримав дозвіл на навчання в двокласній богословській школі при Яблочинському Свято-Онуфріївському монастирі. У 1902 році його рукоположили в диякони, а в 1903-му — у священники. Служив у селі Липча, де одружився з Марією Попович (уродженою Гавайда), у них народилося троє дітей. Але місіонерський поклик був сильнішим: священник Олександр почав проповідувати повернення до православ’я серед уніатів.Місіонерський подвиг і шлях на АфонУ 1906 році о. Олександр очолив триденну місію в селі Іза, де охрестив сотні уніатів, які повернулися до Православної Церкви. Ця подія стала поштовхом до загальнокарпаторуського руху за православ’я. До 1912 року завдяки його трудам близько 35 000 осіб у селах Іза, Великі Лучки, Ясіня, Хуст, Липча, Білки, Ільниця, Чумалево, Теребля та інших повернулися до православ’я. Він засновував православні громади, будував храми та школи, боровся з католицькою пропагандою.Переслідування австро-угорської влади посилилися: о. Олександра звинуватили в «державній зраді». У 1910 році, щоб захистити сім’ю та продовжити служіння, він таємно виїхав на Святу Гору Афон до Пантелеймонівського монастиря. Там, під керівництвом архімандрита Мисаїла, він прийняв чернечий постриг з ім’ям Олексій (на честь преподобного Олексія, людини Божої). Чотири місяці преподобний подвизався в усамітненні, молячись за рідний край. На Хрещення 1911 року архімандрит Мисаїл благословив його в дорогу, вручивши лист до Вселенського Патріарха, облачення, ікони, книги та золоту чашу для Євхаристії.Сповідництво та гонінняПовернувшись у Карпати, ієромонах Олексій продовжив місію, але 29 грудня 1913 року розпочався Мараморош-Сиготський процес: його разом із 95 однодумцями засудили за «зраду». Він провів роки в концтаборі Талергоф (Австрія), де терпів голод, тортури та знущання, але не відступив від віри. Звільнений у 1917 році.У 1919 році, рятуючись від нових переслідувань, преподобний емігрував до США, де заснував парафії для карпатської діаспори в Коннектикуті, Пенсильванії та Огайо. Там він рукоположив десятки священників і єпископів, зміцнюючи православ’я серед емігрантів. У 1921 році, овдовівши, він прийняв схиму. У 1932 році повернувся в Карпати, вже до складу Чехословаччини, і оселився в Ізі, де заснував жіночий монастир і продовжив просвітництво.Під час Другої світової війни, за угорської окупації, преподобний знову зазнав гонінь: його арештовували, але він залишався духовним лідером. Успіння та прославленняПреподобний Олексій відійшов до Господа 2 (19) листопада 1947 року в селі Іза, у віці 70 років. Його тіло поховане біля вівтаря місцевого храму.