Захарія, син Варахії, був священиком з роду Аарона, а його дружина Єлизавета — з роду левитів, сестрою Анни, матері Пресвятої Богородиці. Вони жили праведно перед Богом, бездоганно дотримуючись заповідей Господніх (Лк. 1:6). Але, на превеликий жаль, вони були бездітними, що в юдейському суспільстві того часу вважалося знаком Божої кари чи прокляття. Проте Захарія та Єлизавета не впадали у відчай, не звинувачували Бога, а продовжували служити Йому з покорою та молитвою. Їхнє життя — це приклад того, як віра може перевернути гори, навіть коли здається, що все безнадійно.Одного дня, коли Захарія служив у храмі Ієрусалима, явився йому архангел Гавриїл з радісною звісткою: "Не бійся, Захаріє, бо почута є молитва твоя, і Єлизавета, жінка твоя, породить тобі сина, і назвеш ім'я йому Іоан" (Лк. 1:13). Захарія, здивований і сумніваючись через похилий вік, запитав: "По чому я пізнаю це?" (Лк. 1:18). За цю нерішучість ангел зробив його німим до дня, коли дитина буде обрізана. Але Бог, у Своїй милості, не покарав, а благословив: Єлизавета завагітніла, і весь світ почув про диво, яке сталося з ними. Народження Іоанна Предтечі було знаком наближення Месії — Іісуса Христа, Кого Іоан хрестить у Іордані, проголошуючи: "Ось Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!" (Ів. 1:29).На жаль, життя святих Захарії та Єлизавети обірвалося трагічно. Коли цар Ірод, наляканий пророцтвами про Народженого Царя, наказав убивати немовлят у Вифлеємі, він дізнався про народження сина в домі Захарії та послав воїн. Єлизавета, взявши маленького Іоанна (якому тоді було близько півтора року), втекла в гори, благаючи Бога: "Захисти нас, Боже!" Захарія, який служив у храмі, відмовився сказати, де син, і воїни вбили його просто між храмом і вівтарем (Мт. 23:35). Через сорок днів Єлизавета померла в печері, а ангел Господній годував і охороняв Іоанна в пустелі до дня його проповіді.