Якщо ви уважно прочитали попередній дописа про життя та смерть класичного директора-фунта Василя Басюка, через якого навколомитна мафія проганяла мільярдні схеми, то думаю вам буде цікава більш широка думка про загальну проблему фіктивних директорів.Публікую коментар під цим дописом, який, на мою думку, заслуговує уваги та обговорення.«Справа Басюка - це не аномалія, а закономірний результат свідомої законодавчої політики. Якби держава дійсно хотіла припинити схеми з номінальними директорами, вона б не декриміналізувала ст. 205 КК (фіктивне підприємництво) та не пом'якшувала санкції за податкові злочини - а зробила б рівно навпаки.Для порівняння - США. У 1972 році федеральна влада використала RICO Act (Закон про рекетирство та корумповані організації) проти мафіозної сім'ї Дженовезе у Нью-Йорку. Номінальні власники бізнесів померли або відмовилися свідчити - але це нікого не врятувало. Прокуратура довела участь реальних бенефіціарів у схемі через фінансові потоки, і вони отримали від 15 до 25 років ув'язнення. Майно було конфісковане ще до вироку - через механізм asset forfeiture. Смерть «номінала» в американській системі не закриває справу, вона лише прибирає одну фігуру з дошки.В Україні ж декриміналізація зробила рівно протилежне: прибрала єдиний реальний інструмент тиску на організаторів схем. Результат - 12,8 млн грн списано у зв'язку зі смертю підставного п'яниці, а реальні бенефіціари навіть не фігурують у матеріалах справи. Система працює саме так, як її налаштували.»