Розповім вам про улюблену пісню Володимира Михайловича. І ні, це не “Червона рута”, не “Водограй” і навіть не (назва вашого топ-хіта Івасюка). Власне, це взагалі не хіт.“Літо пізніх жоржин” повинен заспівати суперстар укрпопу 60-х, Дмитро Гнатюк. Із таким переконанням до Івасюка у 1974-му звернувся його братунь, поет Ростислав Братунь, надіславши композитору із Ялти вірш “Жоржинне літо”. Дедлайн до музики Володимиру Михайловичу Ростислав Андрійович поставив концептуальний – “поки не відцвітуть жоржини”. Але не судилося. За життя Івасюк так ніколи нічого і не напише для Гнатюка, а пісню завершить аж у 1978-му, за рік до трагічної загибелі.Для мене “ЛПЖ” – це абсолют мюзік із першої і до останньої ноти. Від розкішного барокового вступу і до качових барабанних збивок у куплетах. А шаблонний сюжет про літо кохання/осінь розставання сповна компенсує насичена образністю лірика Братуня. Це хайлайт пізнього Івасюка, в якому сплелися його природній геній поп-сонграйтера і здорові амбіції #серйозногокомпозитора, якими він набувся під час навчання у львівській консерваторії. Здається, що суто музично на фоні “ЛПЖ” ранні хіти Івасюка були лише тізером до справжніх шедеврів, які чекали (б) на нас далі. Хоча далеко не факт, що хоча б якийсь із них отримав всенародну популярність.По смерті Володимира Михайловича “Літо пізніх жоржин” у своїй піднесеній манері заспівав Василь Зінкевич. Але особисто мені більше подобається демка у виконанні самого автора.https://www.youtube.com/watch?v=SXoXFZK6RGI&list=RDSXoXFZK6RGI&start_radio=1