Ālea iacta est. Я достатньо сентиментальна людина, в якійсь мірі емпатична. Розуміючи, що в Україні йде війна, маючи відповідальність перед країною, суспільством, побратимами, я намагаюсь вирішувати ті чи інші проблеми так, щоб це не нашкодило комусь. І, як я вже казав, я дійсно вірю в свідому форму дипломатії, коли ти можеш аргументовано пояснити тим чи іншим людям в чому вони не праві та до чого це може призвести. Натомість, ці люди можуть тобі дати відповіді. Навіть, якщо вони роблять ці речі свідомо та являються поганцями, дипломатія може вирішити проблему "меншим злом", бартером, домовленістю - в цьому і є суть дипломатії, на мою думку. Тому кожну вагому проблему, яка іноді недоцільна аби розповсюджувати її публічно, я завжди намагаюсь доносити до людей, які можуть на неї вплинути. Але буває і таке, що більшості насрати. Як, наприклад, насрати на провалену внутрішню комунікацію. Іноді здається, що за спілкуванням з американцями та іншими західними партнерами дехто зовсім забуває про власний народ та війська. Цю форму комунікації я називаю "мороз". І мабуть, якби мене цікавило особисте благо, я б мовчав, бо прямо на мене це на даний момент майже не впливає. Але це впливає на перемогу України у війні (а точніше на ЇЇ віддалення). Тому відверто заявляю - я старався (не тільки я, це факт, але кажу за себе), казав в кабінетах, передавав інформацію всім, кому була змога. Більш того, даючи свідчення, по тим справам, по яким я не можу казати, я прямо заявляв про, на мою думку, «військові злочини». Але, мабуть, більшості похер. Я це все до чого - написав листа в ДБР з закликом про відкриття розслідування на одного військового генерала, який ,на моє переконання, вбив більше українських військових, ніж будь-який російський генерал. Мені похрін чи почнуть розслідування проти мене і мені похер чи посадять мене в тюрму. Мені не похер, що судять комбатів та комбрігів за втрату спостережного посту, але не судять генерала за втрату областей та десятків міст та втрату тисяч солдат. Ті умови, при яких зараз воюють бригади, я скажу так - це нереальний героїзм, в першу чергу солдат, командирів взводів, рот, батальйонів та бригад. І героїзм їх покладається в тому, що вони стримують ворога не завдяки, а всупереч. Іноді мені здається, що світ посилає нам покидьків, щоб нас згуртувати. І всі військові зараз розуміють, про яку людину я кажу, бо 99 відсотків військових його ненавидять за те, що він робить. Ця людина починає розслідування проти командирів, які наступають і не втрачають позиції, проте проти себе він службові розслідування не ініціює. Мене це дістало, Рубікон перейдений. Вам треба розуміти, що військові часто вдаються до медійної огласки напрямків не від кращого життя. В нас форма правління, нажаль, така. На даний момент це, бляха, єдина можливість змінити ситуацію. Це факт. На себе мені трохи похрін. І єдине ,за що мені буде завжди соромно - це за те, що я не зробив це раніше. Доля допомагає сміливим, а деяким істотам допомагає те, що більшість мовчать через розуміння наслідків «особистої вендети» проти них самих та їх підрозділів. Тому відмічу, що це моє особисте рішення і наслідки я повністю приймаю на себе.