​​мої будинки й мої слобожанські хати
в цій війні оголюють свої хребти
дістають із глибин своїх ребра
стоять і похитуються від вітру неначе стебла

кожен дім мій кожна хата моя
в кожній сходила і лягала зоря
кожен камінчик і кожна моя порошинка
я їх заговорюю ніби це хвора дитинка

ось дивись уночі над тобою зійшли зорі
вітер вимітає з усіх майданів і площ горе
місяць осяє все своїм світлом
смуга загоїться й стане знов злітна

слухай вдень кожен шелест і як росте збіжжя
слухай як трава обирає напрямок на роздоріжжі
слухай птахів слухай як всесвіт співає
тільки ти можеш чути це інші про це не знають

кожен камінчик і кожен хребет і кожне реберце
кісткою і горлі ворогу відіб‘ється
кісткою в горлі гірким полином сухою землею
навіть вона не захоче щоб ворог мішався з нею
навіть земля не прийматиме ваше тління
згине кожного хто ступив на неї насіння
згине розвіється розітреться розмажеться
страшною бувальщиною-казкою розкажеться
нічними жахами темними вікнами нічними примарами
смерть являтиметься і на землі і попід хмарам
смерть приходитиме пастися й їсти
ворог не знатиме чи лягти чи сісти
хоч сиди хоч біжи хоч лети хоч лежи
для смерті немає межи

кожна сльозинка моєї землі моєї дитинки
цвяхом лягатиме ворогу в домовинку
обухом по голові страшними ранами
хрипами гортанними

зникни з моєї землі згинь з неї вийди
не знай нічого в житті своїм окрім біди
не знай нікого в своїм житті окрім зради
не знай навіть легкої смерті й чого заради
вона станеться вона відбудеться і прийде
хай все життя твоє крізь око вийме
крізь око що невміло красу зобачити
страчуй їх всіх жодного не жаль страчуй
страчуй за мої сльози мої будинки й мої хати
страчуй повільно вони не гідні легко з землі іти

Наталка Маринчак
22.04.2022