Боже, як я від себе втомилась, ви не уявляєте. В навчанні перерва, нарешті щось схоже на канікули, але відпочивати??? Для слабаків! Я - ставлю цілі і оцінюю свій прогрес) Могла б зараз вам розповідати, як ми з Сергіївною минулих вихідних чудово відпочили в Італії, як вона фотографуючись, сперлась на красиві середньовічні двері і ввалилась італійським людям в хату; як перевернулась на гамаку, не проливши ні краплі аперолю (досвід!).. а воно оце все одно думається і пишеться про якесь гівно те, що не сталось. Коли вже це скінчиться?? Так хочеться нарешті перестати себе карати, виговорювати, соромити. Жити своє спокійне і впевнене 40-річне життя, оте, де вже нічого нікому не треба доводити. Як вже задобрити чи приспати оту МЕНЕ, яка ніяк не заспокоїться? Воно, звісно, вже набагато краще ніж раніше, і дуже часто те, що раніше б спровокувало запій (алкогольний або спортивний або робочій або кіношний) зараз викликає лише посмішку або взагалі нічого. Але ж є такі сфери життя, де ти взагалі собою незадоволена, хоч що роби. Може, це оця криза середини життя? Як воно у вас? Ви задоволені? Спокійні? Вже точно не треба нікому нічого доводити? А з самими собою вдалося домовитись? Де добрати вже тієї любові і прийняття??? Чи як їх вже засвоїти?