Коротше, приїхала свекруха в свої 80 сама за кермом за 450 км. Привезла повну машину подарунків (абсолютно всім, і навіть кожному з моїх дітей також, окремо загорнутий і підписаний), свого власного варення, новорічного печіва, грошей (!), собі одягу 2 валізи на 5 днів, а головне - неймовірного оптимізму та життя. Зазвичай вона завжди зупинялась у старшого сина, і ось вперше - у нас. Я страшенно переживала, прибирала, продумувала меню (бо вона не їсть глютену) і програму. "Дитино, не переживай, я вже не така активна як раніше, мені і посидити вдома не страшно.. Хіба що я от на Фельдбергу (найвища гора Таунусу) ніколи не була, з'їздимо?".. "Тю, звичайно пішки, сину, зупинись десь подалі, щоб ми пройшлись".. "О, глінтвейн.. чудово. Така холодина, Марино, давай ще по одному". Сходили ми з нею також в новий музей у Візбадені. Я стільки чула про відкриття, але навіть не потрудилась дізнатись що він взагалі таке. Виявилось - сучасного мистецтва. Нареготались там досхочу. "Шкода, що ніяких флаєрів немає. Хоч би дізнались, що у цих людей в житті сталось, що вони отаке.. Хоча я тобі скажу - фантазію розвиває дуже, oder?"А ще вона свистить. Свекруха. Ходить по дому в своїх домашніх капцях на підборах і шовковому халаті і насвистує всілякі новорічні джингл белзи. Я коли вперше почула, то не могла повірити своїм вухам і пішла дивитись. Стою в дверях кімнати, і дивлюсь, як вона порхає наче пташка, прибираючи свої речі - і свистить! Вона дуже сміялась, коли побачила мої квадратні очі. Каже, раніше трохи краще виходило. Я не знаю як вона це робить, чесно. Просто хапаюсь за це натхнення, поки воно тут ще не розчинилось в моїй перманентній тривожності. І страшенно бажаю собі і вам, щоб в наші 80 нам не лише фізично моглось, а - хотілось! на Фельдберг, пішки. Там - ще по одному глінтвейну. А вдома ходити в шовковому халаті і свистіти мелодії.