Нарешті сою зібрано! Цей збір врожаю був для нас не тільки чимось новим, а й дуже складним процесом. І справа тут не лише в погоді чи техніці. Спочатку була "допомога" від влади - така, що краще б її не було. Фактично створювались умови, за яких зібрати врожай було майже неможливо. Люди боялися йти наперекір. Власники техніки, комбайнів - майже ніхто не хотів заходити в цю історію. І ми залишились один на один із полем, яке треба було рятувати. Потім підключилась погода. Осінь була безкінечно дощовою - мокро, сиро, важко. А з урахуванням того, що основний масив сої знаходиться в поймі річки Трубіж, ситуація стала критичною. Туди просто неможливо було заїхати. Комбайни грузли, тонули, техніка ставала. Здавалося, що гірше вже не буде. Але весна теж не дала спокою - холод затягнувся, земля довго не підсихала, і знову ж таки заїхати технікою було нереально. Коли нарешті знайшли комбайн - почались нові випробування. Він ламався раз за разом. Один ремонт, другий ремонт, потім тиждень простою. Додались проблеми з транспортом, з вивезенням врожаю. Кожен етап був як окрема боротьба. За цей час частину врожаю ми втратили. На одному з полів - майже половину. Соя переросла бур’яном, і комбайн фізично не міг все взяти. До цього додалось ще й стадо кіз, яке жило біля лісу - я не раз бачив по 6–7 дорослих особин, які просто заходили в поле і добивали те, що ще можна було врятувати. Але попри все це, ми не здались. Разом з Олександр Воєвуцький ми пройшли цей шлях до кінця. Підготували все, що могли, і зібрали врожай настільки, наскільки це було можливо в цих умовах. Це були не просто поля - це були комунальні землі, і для нас було принципово довести справу до результату. Сьогодні, 3 травня, ми завершили збір. І за давньою українською традицією, коли завершується велика справа, ставлять квітку. Так само, як на даху будинку після завершення будівництва, так само і в полі - як знак того, що роботу зроблено. Сьогодні ми теж не пішли з поля без квітки. Це був важкий шлях. Але ми його пройшли. ПС. За кадром залишилась дуже цікава історія, в яку майже не можливо повірити... Анатолій Юрченко