Нещодавно діагностував собі «синдром дефіциту уваги».Це нейророзлад розвитку, при якому людині складно довго зосереджуватись, вона може бути імпульсивною або надто активною.Не гарантую, що воно і справді так, але поки це дуже логічний спосіб пояснити свої перепади настрою, бажань, мотивації і т.д.Мене часто навалює стан гіпермотивації, через це я створюю 300 сторінок в Інстаграм, каналів у Ютубі та Телеграмі з думкою: «ну вот і настав момент ставити зіркою».Але якщо через два-три тижні не виходить — то я ці стартапи кидаю до «кращих часів».І це ментальне пекло, якщо чесно. Бо я з дитинства знаю, що я дуже класний і талановитий (мені мама казала, а вона ніколи не брехала), але я чогось все ще не мільйонер, філантроп, успішний комік, техноблогер, філософ-сучасник. Ну, ви поняли.Я знаю дуже багато всього. Занадто багато.Хто знає мене близько — той бачив мої припадки: «А ви знали, що…»Тож якщо бачите мене на вулиці — уникайте зорового контакту, бо доведеться годину слухати, як я своїми словами пояснюю, що таке сингулярність.Мій мозок іноді веде себе, як погано налаштована таргетна реклама, коли ви раз загуглили «де купити штопор», а вам пів року рекомендують, де купити штори.Беззаперечний бонус такого мозку — це потік імпровізацій та приколів, коли голівонька просто генерує жарти, каламбури та всякі дурості.Серед мінусів — це глибока емпатичність. У моєму випадку я часто відчуваю емоцію глибше, ніж вона задумана. Тому можу заливатися сльозами навіть від найменшої ліричної іскри.На тому і виросла моя кар’єра ведучого.Цей текст теж потік. Дякую, що почитали.Розумію, коли відписуєтесь.