Хотів поділитися спогадами до Дня матері, але не вистачало часу зібрати цей текст до купи, а тому ділюсь зараз. Наступного дня, коли не стало мами, мені наснився сон. Цей сон був продовженням спогаду, коли я бачив маму востаннє — коли тато відвозив її у лікарню. На вулиці було дуже світло, аж занадто. І я побачив, що мама йде зі сторони зупинки, звідки вона часто поверталась з міста. Звичайно, я побіг до неї, обняв, розплакався, пожалівся, що мені страхіть розказали — що її більше нема. А вона посміхнулась і дуже спокійно сказала, щоб я не хвилювався. І що в неї все добре, що їй не боляче і спокійно. На той момент мені було 12 років, але після нестерпної доби болю й страждань — після найстрашнішої новини в моєму житті — я наче отримав шанс попрощатися і відпустити. Я раціональна людина, а тому не вірю, що це і справді прийшла мама. Я знаю, що це мозок зібрав усі найважливіші поради мами й створив мені з них «відео» для мого розуму. Тому, в певному сенсі, це і справді була вона. Мама мене привчала до читання, знань, розвитку та мислення. І я за це їй безмежно вдячний. На спілкування і час разом з мамою життя дало мені тільки одинадцять років. Як на мене — це дуже мало, але це були одні з найважливіших років мого життя. Люблю тебе, мамо.«Мама» — це найприємніше слово у світі. Вам дуже пощастило, якщо прямо зараз можете його сказати як звернення. Усі люди, як і ми, рано чи пізно підуть, а тому — швидко пишіть, дзвоніть, їдьте до батьків, якщо маєте таку можливість. Але якщо батьки не проти. Бо раптом ви токсік і душніла.