Але що тут унікального? Таке знімали й інші американські і європейські фотографи, і деякі навіть краще. З усього масиву фото, зроблених Річардсоном, важко виокремити щось справді видатне. Суцільна, на перший погляд, рівна, доволі дурна весела сексуальна агонія. Але якщо вдивитися уважніше, можна вловити відчайдушний ривок до межі, за якою вже смерть. При цьому фотограф душераздираюче розігрує драму, де завжди виконує головну роль — мало не якесь вічно усміхнене божество-маріонетка. За всім кривлянням, безглуздими розпустою і вульгарністю часто ховається дивовижний образ страху і болю. Можливо, це відлуння пережитих у дитинстві травм, знущання в школі, наслідки зловживання наркотиками, сліди впливу панк-музики. Террі всіма силами намагався довести світу, що він є вагомою фігурою, він авторитет і зірка. Тому він старався свій вигаданий їм самим статус підтвердити фотодокументом. Його слава — продукт суспільства, де чоловіче бажання ще й досі узаконене як універсальне. Де жінка досі має "гарно виглядати", навіть коли її зображають як мертву, роздягнену чи зґвалтовану. Вона повинна підкорятися, вона лише трішечки людина, більше об'єкт для сексуальної експлуатації. І навіть, якщо ми назвемо речі своїми іменами, цей погляд житиме. У глянці. У рекламі. У культурі."Terry forever", - написано на футболці якоїсь юної модельки.Текст: Олександр Ляпін