Православна Церква, маючи повноту апостольської віри, прагне зберегти цю віру. Тому вона не переймається інноваціями та змінами. Ми не винаходимо традиції, вірування чи літургії, але добре зберігаємо те, що було передано Христом апостолам. У сучасному світі, де текст не коштує нічого, ми можемо почати вимагати від Церкви документації й проектувати свій анахронічний погляд на древніх людей. “Чому християни не записували усі свої традиції?” “Де це написано?”. Але всезагальне документування не властиве ані Церкві, ані древньому світу як такому. Це Традиція, нащо її записувати. Традиція ж не є конкурентним “джерелом догми”, але другим свідком, що каже сутнісно те саме, що й Писання. Будучи християнином, ми маємо навчитися довіряти православній Церкві. Крім того, ми можемо почати вимагати обґрунтування традицій і щойно якийсь вчений засумнівається у достовірності ми й вірити відмовляємося. Але це так не працює. Не хвилюйтеся, обґрунтування з часом надходять, бо православна віра істинна, але ми не повинні чекати поки нам дадуть виписку. Ми постуємо у середу та п’ятницю, цілуємо ікону та священничу руку, молимося святим та Богородиці та робимо ще безліч чого, бо Церква нас вчить так робити. Це речі необхідні для спасіння. Не можна зневоднювати своє спасіння, бо дослідник не дав дозволу. Церква знімає з нас тягар постійного скептицизму, постійного “доколупування” та намагання усе дізнатися й визначити самому. Нам здається, що це дорослість, але насправді це відволікання уваги. Деякі люди не хочуть вірити, тому й докази їх не переконають.