Щоб зрозуміти новий Завіт треба починати зі старого. Погляньмо на першу Пасху, як образ Пасхи Христової. Пасха встановлюється у Єгипті, ритуал передує самій події виходу та встановлюється як ритуал, що має чинитися повіки, що ми й робимо у Церкві. Пасха описується як жертва, але має відмінності від жертв патріархів, що проносилися раніше та левитських жертв, які встановлені пізніше. Пасхальному принесенню бракує вівтаря на якому Бог приймає жертву. Натомість усе принесення з’їдається людьми, жодна частина не віддається Богу. Це принесення для життя та підкріплення, тих хто приносить. Від крові, яка виливається у землю чи у пізнішому мозаїчному Законі виливається на основу вівтаря, беруть та мастять одвірки у трьох місцях. Кров агнця стає ознакою вірності Богові, яка дає та зберігає життя. Ця ознака, яка позначає вірного з народу Божого й це стає яскравим уроком для ізраїльтян. Вони збережені від смерті, Господь підкріпляє їх та охороняє, але робить це для початку їх мандрів до свободи та процвітання. З цієї путі вони можуть (й так станеться на жаль) зійти через невірність й тоді на них упадуть усі прокляття.