Найурочистішим днем у Волокитинівважався день народження мого діда, 5-го липня, день св. Андрія Критського. За кілька днів садівник плів гірлянди. У сам день урочистостей, ще лежачи в ліжку, я чув гул від натовпу селян, які зібралися біля церкви в очікуванні початку літургії. Потім розпочався торжетсвенний вихід. З великого будинку проти церкви виходив дід під руку з однією з дочок, за ним ішли попарно обидві сім'ї, вихователі, тут же були й управителі всіх дідівських хуторів, а також рідкісні гості. Обідня служилася дуже урочисто, із співслужінням усіх навколишніх сіл, до яких примикали маєтки діда. Після закінчення літургії, після многоліття дідові, проспіваного чудовим Волокитинським хором, у такому ж порядку, як туди йшли, поверталися назад. На подвір'ї проти церкви нас зустрічали звуками маршу оркестру Костромського піхотного полку, який спеціально для свята виписували щороку з міста Глухова, де полк стояв. Увесь натовп Волокитинських селян, так само, як і сусідніх сіл, було запрошено в сад, де влаштовували частування і різні розваги. Лазіння на стовпи за призами, гойдалки тощо. Усюди негайно складалися групи для танців під звуки то оркестру, то сільських скрипок. Усі діти отримували цукерки, працівники та працівниці — подарунки. Святкування тривало до вечора і завершувалось великим феєрверком на галявині з боку саду. Хоча гостям давали вдосталь вина, горілки і меду, я в ті часи ніколи не бачив будь-яких неподобств. Для нас, звісно, головним інтересом був військовий оркестр і потім вечірній феєрверк, у пусканні якого ми в пізніші роки й самі брали жваву участь.Павло Скоропадський. Моє дитинство на Україні