Взагалі, я не фанатка юнгіанського підходу в психології, але дуже люблю тлумачення снів. Мене хлібом не годуй дай з клієнтами порозбирати, що їм наснилось і чому.

Ну і не тільки з клієнтами. В своїх снах я копатися теж люблю (не в тих з даедротами - це просто вкрай абсурдна їбанина). На жаль, мої сни - це зазвичай повторювані кошмари. Вони здебільшого різносюжентні, але мають один мотив.

Раніше це було про погоню. На мене хтось полював, я тікала і ніколи не могла втекти, моя немезида мене вбивала. Це було дуже про травматичний дитячий досвід, відсутність підтримки, відсутність можливості хоч на когось покластися. І це продовжувалось роками - не кожну ніч, але якщо мені щось снилось, то практично завжди це була невдала спроба втекти. Аж поки (після довгої і муторної власної терапії), мені не наснилося як я відрощую ікла та кігті і нападаю на свого переслідувача. Сатисфакція і задоволення 100/10, усім рекомендую.

А зараз мені почала снитися "друга серія". Я погано пам'ятаю самі сюжети, але відчуття, що нахуй я нікому не потрібна і що мене і мої потреби ігноруються - так. Я ще не дуже розумію про що це (мені не вистачає сюжетів, щоб на щось спертися), але я думаю, це теж щось про дитинство (так, так, тут прямим текстом про ігнорування потреб же...). Проблема тільки в тому, що такі емоційно забарвлені сни виснажують, замість того щоб давати відпочинок. То треба б пошвидше розібратися і не затягувати це на купу років. Але бля. Я сподіваюся, що воно саме розсмокчеться (спойлер: не розсмокчеться).

Отака хуйня, малята.