КУЛЬТ СОЛЯРНОГО БОГА У СЛОВ’ЯН

У слов’ян був поширений культ Сонцебога під теонімом Даждьбог або Дажбог (у південних слов’ян відома форма імені Дабог, Дайбог). Семантику теоніму Даждьбог розкриває корінь *bog, що має значення «бог» або «багатство», а перша частина «даждь» є імперативом дієслова *dati - «дати», тож сам теонім Солярного Бога означає «Даритель Багатства».

Слов’яни шанували Дажбога як Солярно-Хтонічного Бога та Вовчого Пастиря. Образ Дажбога є амбівалетним: Солярні Ієрофанії пов’язані як зі Світлим Сакральним, так і з Темним. Сонце є джерелом світла, тепла та життєдайної сили, водночас Воно веде душі померлих на Захід у Потойбіччя (образ Божественного Психопомпа). У різних традиціях Сонцебога також шанували як Хтонічного Бога Смерті (Сурі у етрусків, Геліос Хтонічний у греків). Образ Дажбога слов’яни пов’язували із дорогоцінними металами, а саме Божество зображали Кульгавим, що свідчить про зв’язок з Інфернальними Ієрофаніями (пор. з образом Гефеста у грецькій міфології та образом Велунда у скандинавській традиції). Дажбог є Ликом Віщого Бога Смерті, Бога-Психопомпа, Володаря Потойбіччя, Дарителя Життя та Смерті, Скотьєго Бога та Вовчого Пастиря.

У богословській праці «Слов’янська релігія. Індоєвропейський спадок» про інфернальні риси образу Солярного Бога Дажбога у часи двовір’я сказано:

Серби називали Дажбога “Земним Царем”, протиставляючи Його народно-християнському “богу”, пов’язуючи образ Сонячного Лика Духа Безодні із християнським образом Диявола. У хроніці Іоанна Малали Дажбог названий Сином Сварога, Бога-Коваля (коваль у міфології – хтонічний образ, нерідко жахаючий, пов’язаний із чаклунством та шаманізмом, що, можливо, дає привід для ототожнення образів Дажбога та Сварожича (якщо етимологія “Син Сварога” правильна) – відомого західним слов’янам Бога Вогню та Війни.

У народно-християнському сербсько-хорватському фольклорі образ Дабога сприймають як супротивника християнського бога та найстаршого черед чортів - старцем, який панує на землі та пожирає душі.

ЯВ