Колись Більбо Бегінс сказав: "Це не діло — не враховувати дракона, з яким живеш поруч".
Толкієн добре знав людську природу. Тому його Дракон — не просто казкове чудовисько. Це образ реального зла, яке завжди стоїть поруч із тим, що хоче народитися доброго.

Про цього Дракона говорить і Біблія:
"І з’явилось інше знамення на небі: ось, дракон величезний червоний з сімома головами і десятьма рогами..." (Одкр. 12.3).
А далі апостол Іван прямо називає його: "дияволом і сатаною" (Одкр. 12.9).

Його робота незмінна: заплутати, привабити, залякати. Вкрасти, вбити й погубити.
Дракон стоїть перед кожною доброю справою, яка має народитися, щоб її знищити.
Перед людиною, яка хоче стати кращою. Перед родиною. Перед Церквою. Перед народом. Перед державою.

Саме тому він стоїть і перед Україною.

Тільки тепер Дракон ховає пащу за словами про "мир", "братні народи" та "традиційні цінності". Він намагається видати імперію за любов, рабство — за порядок, а агресію — за захист.
Але під усіма цими словами — та сама паща.
Брехня. Рабство. Імперія. Насильство.
Ми на своїй Богом даній землі. А Дракон прийшов сюди, щоб зробити нас рабами.
"І розлютився дракон на жону, і пішов, щоб вступити в бій з іншими з роду її" (Одкр. 12.17).

Чому він розлючений?
Бо кожен, хто не вклоняється Дракону, є живим свідченням його поразки.
Україна перестала його боятися.
Ми перестали чекати від нього милості. Перестали просити дозволу бути собою. Перестали вірити його брехні.

Так, Україна стала однією з осей світової боротьби. І перед нами справді простий вибір: стати суб'єктом історії або дозволити написати нашу історію на нашій могилі.

Апостоли теж могли злякатися Риму. Не злякалися.
Імперія була величезною. Християни — жменькою людей.
Але перемогли вони, бо не визнали за Драконом права називати зло добром.

Сьогодні наша черга.
Дракон ще гарчить. Ще кусається. Ще вбиває, але він не безсмертний.
Христос уже переміг.
Нам залишається бути вірними.

Дякую Господу та ЗСУ за новий день.

Дракон поруч. Але він уже смертельно поранений.