Є одна неприємна правда: Церква не витримує уявлень адепта простих відповідей про себе. Бо він хоче порядку — однакових думок, формулювань, інтонацій. Щоб віра звучала як інструкція, а не як життя. Але Церква — не казарма і не хор із відредагованими голосами. Це живе, напружене, іноді болісне свідчення тих, хто бачив Воскреслого — і в кожного зустріч з Христом своя.І тут початок скандалу: у Євангеліях немає "узгодженої версії" Воскресіння. Один бачить ангела, інший — двох; хтось каже, що мовчали, хтось — що говорили. І це не помилка — це форма життя. Адепт простих відповідей хоче одного голосу, а Дух дає чотири Євангелія. Він хоче чистоти ліній, а Бог дає Тіло, яке росте, сперечається і не вкладається в схеми. Тому всім цим прихильникам простих рішень, інфантильним церковним невігласам, при зустрічі з Христом часто доводиться переживати смерть своєї "акуратної церкви в голові". Це боляче. І часто їм простіше Христа розіп'ясти, ніж прийняти. Але як інакше побачити Бога Живого. Того, Хто не стирає відмінності, а преображає їх? Ми не покликані бути однаковими — ми покликані бути єдиними. А єдність — це не одна мова, а впізнавання Христа навіть у тому, хто бачить Його інакше. Церква квітне не в однаковості, а в різноманітності — так само, як різні апостоли по-різному говорили про одне Воскресіння. І тільки така віра не ламається — бо вже пройшла смерть і навчилась воскресати.