Стрітенська свічка — не про віск.Ми часто говоримо про стрітенську свічку так, ніби вона — магічний предмет.Зберегти. Засвітити "на грім". Поставити "на біду".Але все це — лише тінь.Стрітенська свічка — не про віск.І навіть не про полум’я як таке.Вона — про вогонь Святого Духа, який має палати в людині.Не навколо нас.Не поруч.А всередині.Бо якщо вогонь лише в руках — він гасне.Якщо в храмі — він лишається в храмі.А якщо в серці — він не боїться ні темряви, ні вітру, ні страху.Симеон узяв Немовля на руки — і побачив Світло, не тому, що запалили свічки, а тому, що серце було готове прийняти Вогонь.Стрітенська свічка — це запитання, а не оберіг: чи горить у тобі щось, крім тривоги, злості й втоми?Чи є в тобі світло, яке не пожирає, а зігріває? Не спалює — а очищає?Вогонь Святого Духа не робить життя простішим.Він робить його справжнім.Він виганяє ідолів, спалює ілюзії, підсвічує правду — навіть ту, яку не хочеться бачити.Тому стрітенську свічку не варто берегти "на крайній випадок".Крайній випадок — це життя без внутрішнього світла.І якщо вже щось сьогодні має горіти,то не віск у руках, а серце, яке не погодилося жити в темряві.Бо Стрітення — це не про те, що ми запалили свічку, а про те, чи наважилися ми дозволити Вогню запалити нас.